Ось уже 25 років як Історичний клуб «Холодний Яр» працює над відновленням історичної пам'яті про Холодноярську республіку.
Холодноярська республіка (1919–1922 роки) – утворення на території України (на той час УНР), в Чигиринському районі Черкаської області, в районі лісового урочища Холодний Яр. Його бійці вели збройну боротьбу проти більшовицької влади у складі повстанських загонів, організованих за козацьким принципом; загонами керували отамани. Серед холодноярців було поширене вітання «Слава Україні!», відповіддю в ті часи було «Україні слава!» чи «Навіки слава!». Більшовики підступом заарештували холодноярських отаманів. У лютому 1923 року в Лук’янівській в’язниці Києва повстали ув’язнені і засуджені до страти козаки та отамани Холодного Яру. Тоді загинуло близько 40 людей.
Створений у січні 1997 року Історичний клуб «Холодний Яр» об’єднав учених, краєзнавців, митців, літераторів, журналістів, громадських діячів, редакторів, лікарів, режисерів, волонтерів, учасників і нащадків учасників Національно-визвольних змагань українського народу.
Основною метою діяльності клубу є дослідження боротьби українського народу за побудову української держави, відновлення історичної справедливості до полеглих, увічнення їхнього подвигу.
За 25 років члени Історичного клубу «Холодний Яр» зробили чимало добрих справ.
Це і відроджені могили героїв, спорудження пам’ятників, встановлення меморіальних дошок, перейменування вулиць на їхню честь.
Це десятки книжок і фільмів про Визвольну боротьбу українців, сотні радіопередач і вечорів пам’яті героїв, тисячі статей. Це робота в архівах.
Це Всеукраїнські щорічні вшанування героїв Холодного Яру. Багато років Історичний клуб «Холодний Яр» домагався реабілітації учасників Визвольної боротьби, отаманів Холодноярської респубілки, що врешті й сталося.
Про членів клубу та їхні здобутки
Член нашого клубу Марко Мельник створив видавництво і за останні 5 років видав 113 книг про Україну, серед них книги Лариси Ніцой, Романа Коваля, Василя Марочка, Віктора Моренця, Юрія Юзича, Євгена Букета, Юрія Коцегуба, Ярослава Стецька, Миколи Сціборського, Михайла Колодзінського, Миколи Міхновського, Павла Гай-Нижника, Андрія Ковальова, Сашка Обрія та багатьох інших творців української культури.
Член нашого клубу художник Дмитро Бур'ян створив десятки образів діячів Визвольного руху, зокрема Євгена Коновальця, Миколи Міхновського, Петра Болбочана, Юрія Горліса-Горського, Костя Пестушка, Василя Чучупака, Петра Чучупака, Семена Чучупака, Юрка Тютюнника, Михайла Омеляновича-Павленка, Петра Дяченка, Марка Безручка, Павла Скоропадського, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Чорного Ворона та героїв нинішньої українсько-російської війни.
Скульптор Михайло Горловий за останні п'ять років створив для Києва пам’ятники полковникам Петрові Болбочану та Василеві Вишиваному, а ще Тимофію Щербацькому для рідної Щербанівки, Тараса Шевченка для міста Українка, Дусі Апілат – для Кам’янського історико-краєзнавчого музею, погруддя оперної співачки Лідії Липковської – для Ліванської академії (м. Бейрут).
Доробок скульптора Миколи Крижанівського складає пам’ятник – «Козакам Ямпільської республіки» (c. Довжок), пам’ятник козацькому полковнику Данилу Нечаю (Брацлав), пам’ятник останньому комендантові Батурина полковнику Дмитру Чечелю (Чечельник), Меморіал учасникам АТО (Могилів-Подільський), Меморіал Іванові Гонті та гайдамакам (Гонтівка), пам’ятник на братській могилі воякам 3-ї Залізної дивізії УНР (камінь, с. Кукавка), пам’ятник воякам АТО-ООС (Вапнярка), пам’ятник Герою України Юрію Вербицькому (Гнідин) та інші роботи.
Нові пам’ятники та погруддя діячам Визвольного руху створив член Національної спілки художників України Ігор Семак із Калуша, зокрема отаманові Степової дивізії Костеві Блакитному, багатьом діячам ОУН і УПА, історичним діячам, загалом понад 150 робіт, серед них: пам’ятники королю Данилу, полковнику Євгенові Коновальцю, полковнику Андрієві Мельнику, художникові-борцю Опанасові Заливасі (всі в Івано-Франківську), Тарасові Шевченку (в м. Сватовому на Луганщині), погруддя полковника Петра Болбочана, січовому стрільцю Іванові Відоняку (в Калуші), генералові-хорунжому УПА Роману Шухевичу (в Калуші та Івано-Франківську), крайовому провіднику ОУН Карпатського краю Ярославові Мельнику (в с. Бережниці Калуського р-ну), воякові УПА Петрові Пасічному (в с. Середньому Калуського р-ну), спільний пам’ятник поетові ОУН Михайлові Дяченку (Маркові Боєславу) та командирові УПА-Захід Олександрові Луцькому(в їхньому рідному с. Боднареві Калуського р-ну), пам’ятний знак учням Калуської торговельної школи, яких розстріляли німці.
За вагомий внесок у популяризацію міста Калуша та увічнення героїчної історії України у скульптурі Ігореві Семаку присвоєно звання почесний громадянин міста.
Активно виявляють себе і жінки. Ми їх називаємо козачками. Ось учителька української мови Лариса Громадська із Бориспільщини. Вона написала статті про Вороньківську козацьку сотню (бій на р. Трубіж), про вшанування у Холодному Яру (інтерв’ю з Романом Ковалем), про Київського обласного провідника ОУН 1946–1948 років Володимира Покотила, про бандуристів Тараса Силенка, Василя Литвина, Тараса Компаніченка, про Івана Леньо, письменників Бориса Мамайсура та Олеся Бердника, про воїнів російсько-української війни на Донбасі Вадима Свириденка, Данила Мельника та інших, про Олексу Гірника, який спалив себе на могилі Тараса Шевченка у Каневі, про художників Івана Приходька та Ігоря Землянських, національне виховання, українську мову і звичаї наших пращурів.
За сприяння та співфінансування Лесі Островської встановлено пам’ятні знаки, які створив Микола Теліженко, а саме родині Чучупаків (у с. Мельниках), пам’ятний знак на братській могилі холодноярців (на кладовищі с. Мельники), пам’ятник Гнатові Голому (у лісі на Кресельцях), перший в Україні пам’ятник Небесній Сотні (хутір Буда), пам’ятник загиблим воїнам 93-ї ОМбр (біля Мотриного монастиря), пам’ятний хрест розстріляним будянам (хутір Буда).
Анна Конош у 2014 році, після Майдану, організувала фонд «Шпиталь Майдана» і стала допомагати добровольчим батальйонам зі спорядженням, ліками, продуктами. У 2016–2018 роках їздила на ротації у 36-у бригаду (503 батальйон) як лікар-волонтер. У 2018–2019 роках організовувала реабілітацію поранених у санаторіях України і закордоном.
Також організовувала у Польщі дитячі табори для дітей учасників бойових дій. Вона досі допомагає військовим медикаментами та організовує консультації з провідними спеціалістами. Нагороджена: «Орден за мужність» III ст., пам’ятниv нагрудним знаком «За бездоганну медичну службу», медаллю «За сприяння Збройним силам України».
Багато років потужну волонтерську діяльність для різних частин ЗСУ проводила Марина Хаперська з Харківщини. З ініціативи Людмили Гребенюк у центрі села Княжичі Києво-Святошинського району було споруджено державним коштом і коштом сільської громади Скверу героїв і пам’ятний знаку Борцям за Українську Державу.
Доносити через музику
Члени Історичного клубу «Холодний Яр» чимало зробили і у музичній сфері для уславлення подвигу борців за волю України… Великий внесок у цю справу здійснив кобзар Тарас Силенко, який мав у репертуарі величезний цикл пісень про Визвольну боротьбу українського народу у різні епохи.
На превеликий жаль, торік 22 червня Тарас помер.
Надзвичайно багато зробив для український культури лідер гурту «Хорея козацька» народний артист України Тарас Компаніченко. Зокрема, гурт виконує великий цикл пісень Української революції 1917–1920-х років.
До роботи клубу потужно долучився Сергій Василюк, лідер рок-гурту «Тінь Сонця», постійний учасник вшанування героїв Холодного Яру та музичного фестивалю Нескореної Нації.
В активі Сергія та його гурту за ці роки – три платівки. За ці роки Сергій зі своїм гуртом відіграв кілька концертних турів Україною. Відвідав і чимало гарячих точок фронту: Авдіївку, Торецьк, Маріуполь, Щастя та інші.
Постійним учасником холодноярських вшанувань із 2002 року є Живосил-Василь Лютий, музикант-мультиінструменталіст, композитор, автор багатьох патріотичних пісень.
Учасник експедиції вшанування вояків Армії УНР місцями таборів інтернування у Польщі та експедиції вшанування пам’яті виселенців під час акції «Вісла» у Польщі. Учасник відбудови та ремонту хати легендарного командира Чорних запорожців Петра Дяченка в с. Березовій Луці на Полтавщині.
Дослідження, що стали книгами і фільмами
- У співпраці з Віктором Моренцем та Юрієм Юзичем вдалося створити тритомник «Подєбрадський полк» Армії УНР», в кому опубліковано 1000 біографій і фотографій діячів Визвольного руху.
- Двічі перевидавалася книга «Сумщина в боротьбі. Біографії, історії, спогади».
- У 2018 році вийшла книжка «Здолати Росію».
- У 2020-му вийшла книжка «Жінки у Визвольній війні. 1917–1930. Історії, біографії, спогади». Велика подяка Союзу українок Америки, який профінансував це видання.
- Разом з Юрієм Юзичем підготували книгу «Полковник Болбочан. Спогади, свідчення, документи» та «Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи».
- Я також написав «Яків Орел-Гальчевський: боротьба та філософія боротьби», «Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади», «Український календар Визвольної боротьби», «Скажи батькам, що був чесним», «Житомирщина в боротьбі», «Донбас: радість і біль» та інші.
З режисером Олександром Домбровським від 2017 року ми створили документальні фільми «Ювілей холодноярців», «Історія холодноярської організації», «Від Мамая до Болбочана», «Сумщина – земля героїв» та «Чорні запорожці».
Разом з Лесею Островською, Богданом Легоняком та іншими членами нашого клубу організували п'ять вшанувань героїв Холодного Яру.
Це розповідь лише про здобутки деяких членів Історичного клубу «Холодний Яр», а їх у нас понад сотня.
Історичний клуб «Холодний Яр» причетний до перейменування військових частин:
- 93-ї бригади «Холодний Яр» 72-ї ОМБр ім. Чорних запорожців,
- 59-ї ОМБр Гайсинської ім. генерала Якова Гандзюка,
- 17-ї Окремої танкової Криворізької бригади ім. Костя Пестушка.
- Дуже важливо, що серед членів Історичного клубу «Холодний Яр» є й чимало воїнів. Ми живемо Україною і працюємо для неї. І захищаємо її.
Роман Коваль – президент Історичного клубу «Холодний Яр»,
краєзнавець, дослідник Визвольної боротьби українців початку ХХ століття, письменник
*допис з сайту Радіо Свобода
ФОТО Назарія Вівчарика
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису