Вівчарик: Скільки платять на Майдані?

Побувавши на Майдані в Києві хоч раз, обов’язково поїдеш на нього ще. Як уже писав, він мовби прообраз тієї України, про яку мріє кожний щирий українець: згуртований, монолітний, самовідданий, безкорисний, патріотичний. Тому, коли мої знайомі зібрали теплі речі і кошти для Майдану і попросили доправити їх до Києва, я з радістю погодився ще раз побувати в епіцентрі подій, що народжують нову Україну.

Якою вона буде, залежатиме від усіх нас і безлічі різноманітних факторів. Та, безумовно, Україна вже не буде такою, якою була до 30 листопада 2013 року. Українці відчули, що таке гідність, зрозуміли, що навіть законні конституційні права у сьогоднішньої влади треба виборювати, а не випрошувати. Та й жертви не дадуть забути, як за справедливість встали мільйони.

Окрім того, хотів з’ясувати, чи люди в Києві мітингують за гроші? Я був там не один раз і ніколи переді мною таке питання не поставало. Але в Смілі мене декілька разів запитували, скільки платять людям на Майдані? Особливо ж вразило інтерв’ю з міліціонером, яке показали по деяких каналах українського телебачення. Він, шморгаючи носом, переконував журналістку, що просто так стояти на Майдані ніхто не буде, що там переважно безробітні із Західної України, яким платять.

Скажу відверто, говорити на цю тему з мітингувальниками і з людьми на барикадах було непросто. Вони охоче казали, чому вийшли на Майдан, але згадка про гроші усіх дратувала.

«З цього приводу звертайтесь до антимайданівців у Маріїнському парку», – відповідала більшість. Узагалі, якби не посвідчення журналіста, міг би, напевне, отримати і ляпаса від особливо знервованих співбесідників за запитання «Скільки вам платять?» Найменш образливий в їхніх вустах був щодо мене епітет «провокатор».

Нейтральна смуга між повсталими і «Беркутом»

Та чимало майданівців усе-таки намагалися виговоритися. Відчувалося, як цим людям наболіло, як вони вірять у свою мету і хочуть донести своє бачення ситуації в Україні до інших. Тож і намагалися бути гранично відвертими. Зі мною говорили люди з усієї України. Більшість спілкувалися українською мовою, дехто російською, хтось неймовірним суржиком. Я вдячний тим, хто пішов на контакт, бо ці люди змусили замислитися над багатьма фактами і проблемами й мене. Подаю їхні думки українською мовою. І мушу розчарувати тих просунутих в справі журналістських стандартів експертів, котрі хотіли б почути одкровення і протилежної сторони. Я б теж хотів, але до Маріїнського парку пройти не зміг… Пробував звернутися по допомогу до кількох міліціонерів, проте отримав дуже конкретну відповідь, що супроводжувалася ще й характерним жестом. А до «беркутівців» і не пробував звертатися. Перейти, так би мовити, нейтральну смугу не наважився.

Отже:

***

– Мене звати Едуард, я з Одеси. Мій товариш їздив не раз за гроші до Києва з антимайданівцями. Казав, що і на Майдані стоять не за так. Я не йняв цьому віри, бо сумнівався, що можна платити такій кількості протестувальників. Окрім того, знаю багатьох щирих патріотів Одеси, був знайомий з Максимом Чайкою, котрого вбили близькі до криміналу члени проросійської організації. До речі, хто за це відповів? Так що тітушки і гопники були опорою влади в Україні вже давно. Як людина далека від кримінальних структур вирішив, що мушу підтримати таких, як сам. Я не безробітний, працюю у приватній фірмі. Не хотів підставляти власника і сказав, куди їду. Він мене відпустив. Ще й дав грошей на дорогу і на революцію. 

«Ця влада уже всіх дістала, – сказав мій роботодавець, – радий хоч чимось допомогти Майдану. Їдь не лише за себе, а й за мене, за Одесу», – сказав він. Тож я вже кілька тижнів в охороні Майдану. Звісно, ніяких грошей тут не отримую. Нас годують, їжу і чай приносять і звичайні кияни. Вистачає і теплого одягу. Буду тут до перемоги. Мені важливо, щоби покарали винних у побитті людей, щоби пішов у відставку Уряд. Боротися нам ще довго…

***

Засоби «нейтралізації» повсталих владоохоронцями

– Я корінний киянин. Мене й назвали Михайлом на честь архістратига Михаїла – покровителя Києва. Мої батьки – інтелігентні люди, тож дуже були здивовані, коли я захопився боксом. Та спортивна кар’єра не склалася, був важкий перелом руки. Якийсь час я тренував дітей. Останнім часом працював у ресторані. Коли побили студентів 30 листопада, я замислився: як же таке може бути в моєму Києві? У Києві розумних, ввічливих людей і чарівних дівчат. Я вчив підопічних не застосовувати своїх навичок до беззбройних людей, виходити з конфлікту мирно. А тут навчені за наші гроші громили, по-звірячому лупцювали юнаків, дівчат, гналися за ними аж до Михайлівського собору… А потім події стали розгортатися усе швидше і, на жаль, ще кривавіше. Обурювало й те, що влада почала наймати бандюків, котрі палять автомобілі активістів Євромайдану. А потім людей узагалі почали викрадати, катувати. Останньою краплею для мене стало побиття мого друга автомайданівця. Тож я був на Грушевського під час сутичок з «беркутівцями» і не шкодую. Влада спровокувала це зіткнення, бо з якогось дива не пустила нас до Верховної Ради? Хоча тітушки там були. То хто ділить людей на різні сорти? Я, киянин, не можу вільно іти Києвом куди хочу! І в мене за те, що я вільна людина і вимагаю своїх прав, ще й стріляють!.. Буду з народом до кінця. А якби мені запропонували за мою позицію гроші, то я б, шановний, засунув би їх тій людині в одне місце. Бо запропонувати їх може лише провокатор. Люди, котрі продаються, не можуть зрозуміти, що є речі цінніші за гроші. Це гідність і свобода. Я тепер буду тут поки ми не відсторонимо від влади злочинців, яких чомусь називають українською владою.

***

– Ви будете здивовані, але я – з Донецька, – заявив ставний літній чоловік, котрий назвався Євгеном. – І я тут, повірте, не один. Донеччина представлена на Майдані. Наших людей активно пресують у Донецьку, тож у Києві ми почуваємося майже вільними людьми у вільній країні. Мені соромно, що Янукович – мій земляк. Донецькі завжди були за справедливість. Віктор Федорович казав, що почує кожного, а не почув мільйонів, котрі два місяці пробували сказати йому, що хочуть до Європи, а не до Росії, котрі вимагали покарати винних за побиття дітей. І лише коли протест вилився в сутички, у нього «прорізався» слух. Але дуже своєрідно: одне він чує, інше – ні… Я їду в Київ кожні вихідні. Грошей мені, слава Богу, ніхто не пропонував, а то летів би з ними куди подалі Я тут – за справедливість, за єдину Україну. Мені грошей вистачає. Я токар-професіонал. Проте мене за мою активну позицію хочуть звільнити з роботи. Я виставляв намет біля прохідної рідного підприємства, та керівництво переступало через мене, як у Києві працівники прокуратури через мітингувальників. Треба судити і якнайсуворіше покарати тих так званих правоохоронців, котрі співпрацюють з бандитами і нацьковують на людей карних злочинців. Хочу також, щоб не забулося те, що піднялися ми за європейські цінності. Якби були в ЄС, людей би не катували. Узагалі, не перестаю дивуватися лицемірству влади. То Європу нам пропонують, то «Тайожний союз». Але для себе давно вибрали Європу. От побачите, де з’явиться після відставки Азаров. Запевняю вас, що не в Росії. І наївні європейці його приймуть, замість того, щоби гнати драною мітлою…

На барикадах зараз перемир’я

***

– Ні, ну я просто дивуюся вам, журналістам, навіщо ви провокуєте людей? – обурювався Олег з Житомирщини. – Знаєте, коли я прийшов на барикади? Коли побачив, як «беркутівці» гамселили лежачого чоловіка з камерою в руці. Вашого колегу, між іншим. Я час від часу бував на Майдані після роботи. Працюю тут із земляками в будівельній бригаді. Наймаємося до багатеньких і робимо ремонти. А після того випадку сказав хлопцям: «Усе, я – на барикади!» Вони ж мені: «Не переживай, ми твою роботу зробимо і гроші ти отримаєш, якщо не боїшся іти». А чого боятися, що нам втрачати? У мене є гордість, і я хочу, щоб моя дитина виростала в нормальній країні, а не в тій, де все побудовано на брехні, де просту людину влада не чує. Я хочу зміни влади. А якщо і нова зажреться, ми знову повстанемо. Бо люди вже інші.

Повсталі вже звикають давати інтерв’ю

***

– Якби я тебе не бачив тут уже декілька разів, то дав би прапором по голові, – з притиском сказав дядя Женя з Ялти. Він уже став легендою Майдану, тож оминути його я не міг. – Ти думаєш, що в Криму немає нормальних людей, що там тільки за гроші підуть на акцію? Я тобі за гроші житло здам, а тут я – за свободу, за Україну! Хто гордий і вільний, того не купиш! А я гордий і вільний, тому і протестую тут.

Колонада стадіону «Динамо» зараз нагадує Рейхстаг 1945 року

***

– Та я лише декілька днів на барикадах, – зізнався Роман зі Львова. – Я студент і ми тут міняємо один одного кожного тижня, щоб допомогти Майдану і багато пар у виші не пропустити. На Майдані також мій батько, двоюрідна сестра, хресний. Я гордий, що тут багато західняків. Але я вже познайомився з однолітками з Миколаєва, Запоріжжя, Херсону. Тут вся Україна. Тут вона єдина. Це тільки силовики та провокатори по-расистськи ділять людей на «бандер» та інших. Не випадково вони замордували до смерті саме мого земляка Юрія Вербицького. Щодо грошей, то мені дивно чути такі запитання. Ви мене просто неприємно здивували. У нас про таке ніхто не запитує. Навпаки, коли хтось їде на Майдан, йому всі знайомі передають гроші на революцію. Я сам не одну тисячу привіз…

Місце загибелі Михайла (Локі) Жизневського

***

– Я непогано заробляю, щоби ганьбитися і їхати кудись за гроші, – наголосив у розмові харків’янин Віктор. – На щастя, мені ніхто їх і не пропонував, а то б я зразу пішов із Майдану. Це тільки наш Гепа (міський голова Харкова Геннадій Кернес, – ред.) гопників за гроші наймає, щоби ті били євромайданівців у місті. Я зараз у відпустці, тому весь час у Києві. Саме на Майдані, нарешті, відчув себе вільною людиною. Ви б знали, який терор проти всього українського, вільно думаючого розгорнула міська влада Харкова. Гепа і Допа (голова Харківської ОДА Михайло Добкін, – ред.) діють суто фашистськими методами. Усіх не згодних з лінією Партії регіонів переслідують і застосовують методи фізичного впливу. Людей заколисують зовнішнім лиском, між тим на «Хартроні», власником якого, як писали в газетах, є Гепа, живцем згоріли люди. У пожежників немає спеціального батуту, який коштує 40 тисяч гривень… А Гепа хвалився в інтернеті годинником за 300 тисяч доларів, Допа передав у Київ на поновлення пам’ятника Леніну 100 тисяч гривень. Бовдура їм шкода, а людей – ні. Та ми для них – і не люди, а так, лохи. Гепа – відомий в минулому кримінальний авторитет, сидів у в’язниці ще на початку 90-х років, розводив людей на автомобілях. А зараз – антифашист… Ці два клоуни смішать всю Україну, але як бути нам, харків’янам, котрі хочуть нормальних стосунків у суспільстві, котрі не хочуть, щоби все вирішували кримінальні авторитети при владі. Тільки у нас нещодавно було скоєно напад на церкву, у нас розгромили українську книгарню і побили людей, у нас міліціонер просто на камеру підняв загублений гопником ніж і віддав його йому… Як боротися з такою владою мирними способами? І хіба можна їй вірити. Влада, як це роблять терористи, взяла в заручники людей і каже, що відпустить і перестане їх катувати, коли повсталий народ звільнить адмінприміщення. Особисто я владі ні на йоту не вірю. Хай спочатку відпустить полонених, а тоді можна звільняти приміщення. Інакше у нас перед цією бандою жодних аргументів не буде. Ось тому я на барикадах і буду на них до останнього. І повірте, на Майдані я – не один харків’янин…

Охорона Майдану вирушила до могили Героїв Крут

Час зараз непередбачуваний і швидкоплинний. А отже, дещо з того, про що мені говорили люди на Майдані зовсім нещодавно, в день Героїв Крут, уже в минулому. Та, на жаль, не терор влади проти власних громадян. А загалом судіть самі, в чому мої співрозмовники помилялися, а в чому були праві…

Олександр Вівчарик, журналіст

*ексклюзивно для «Прочерку»

Фото автора