...Попри новини, ми розуміли, що інтернет-видання творить нове інтегроване інформаційне середовище, простіше кажучи, людям треба щось більше, ніж новини. Як це не парадоксально, читачі серед новин хочуть чогось нового, щоб освіжити погляд, думку. Так у нас з’явилася рубрика лонгрідів, де, залучаючи позаштатного фотографа, ми готували великі тексти з професійними яскравими фотографіями. Ми не вважаємо, що лонгріди могли переважити за зацікавленістю власне новини, проте такі додаткові рубрики і форми подачі дозволяли урізноманітнити подачу новин і додали нам поширень та цитувань у соціальних мережах. Водночас поширення нашої новини в соцмережі (залежно від ситуації, наприклад, аварія в центрі міста) може мати десятки поширень, а якісний лонгрід, до створення якого залучали професійного фотографа, можуть поширити лише головний герой та його друзі. Окрім того, додавали і такі рубрики як «Подорожі» (репортажі з-за кордону), «Суботнє інтерв’ю» (виходило у вихідний день, формат передбачав спілкування із провідними черкаськими політичними, громадськими, культурними та іншими діячами, під час якого ставили запитання, які зазвичай ставити не прийнято, – про особисте життя, способи заробітку, власні недоліки, страхи і так далі), певний час підбивали підсумки тижня під однойменною рубрикою.
«Прочерк»: 2010-2020 ЧАСТИНА 5
1 липня сайту ПРОЧЕРК буде 10 років.
Цікаво, що аудиторію ми постійно заохочували підкидати нам ідеї як для інтерв’ю, так і для лонгрідів тощо. Наприклад, «Суботнє інтерв’ю» було тим механізмом, що давало справді велике додаткове збільшення відвідувачів на сайт у декілька тисяч.
При цьому ми розуміли, що завоювали популярність саме оперативною подачею резонансних тем. Тож цікаві теми, їхня оперативна подача (і важливо, що в розвитку), підкріплення новин відеоконтентом – на цьому все-таки робився і робиться акцент (приблизно плюс сотня відвідувачів на новину, яка має відео).
Промовистий приклад – попри поширення наших лонгрідів у соцмережах, один із героїв лонгрідів поважного віку через тиждень після публікації повідомив, що «ще не дивився матеріал, бо там треба сісти і зосередитися», проте визнав, що інколи читає новини видання.
Ще раніше редакцією було реалізовано ряд проєктів із залученням партнерів. Так, з компанією «Київстар» був проведений фотоконкурс туристичних маршрутів, а також історичний проєкт із залученням старовинних географічних карт.
Журналістика все ж на першому місці!
Ми не вважаємо, що створили спеціалізовану дискусійну платформу. Ми зорієнтовані насамперед на створення новинного регіонального сайту-лідера. Акцент при цьому робимо на пошуку резонансної інформації для нашої аудиторії. А вже інформуючи, надаємо можливість читачам відреагувати на контент – чи засудити, чи схвалити дії героїв публікацій, доповнити інформацію наших журналістів, подискутувати з іншими черкащанами. Великою мірою ці дискусії зараз розгортаються у соціальних мережах, зокрема у «Фейсбуці». Ми ж почали це робити ще у 2010-му році, тобто до поширення «Фейсбуку»: запропонували модель активного обговорення новин на нашому сайті.
Аналізуючи те, як на наш контент уплинули усі ці дискусії та обговорення за роки нашої активної роботи з аудиторією, пропоную подивитися на факти. Зараз основними розділами у нас є стрічка новин, резонанс (для великих аналітичних матеріалів, інтерв’ю чи репортажів), таблоїд (тут більше розважальні і легкі теми) та «Пряма мова». До речі, цей розділ на початку створення сайту постав з розділу «Блоги». Бо, як показала практика, політики чи громадські діячі спершу хапалися за пропозицію створення для них блогу на сайті, однак потім втрачали інтерес наповнювати його регулярно. «Пряма мова» ж дає можливість самому журналісту визначати, чи варта та чи інша репліка або повноцінний виступ діяча того, щоб бути розміщеним у розділі. Розділ може наповнювати сам журналіст, оформлюючи публічні виступи чи ексклюзивні коментарі певних осіб у форматі монологу без додавання яких-небудь оцінок.
Але щодо наших трудовитрат, то журналісти видання сьогодні найбільше зосередженні на наповненні стрічки новин, де публікується близько 30 матеріалів на добу. Фактично над стрічкою редакція працює в форматі інформагентства, використовуючи принципи конвергентної журналістики. Це означає, що усі журналісти, перебуваючи на події, можуть зробити фото чи записати аудіо-, відеоматеріал для подальшої підготовки подкасту чи відеосюжету, який доповнює текстову інформацію.
Страшилки
На початку текстів про 10-річну історію видання згадувалося, що у перший період роботи про розташування редакції інформація не поширювалася. Тоді були такі часи, коли прийшла влада біло-голубих, і ніхто не знав, чого ж чекати за критику? Хоча, власне, а яка критика? Ми просто намагалися подавати інформацію про Влізлів, Пузяків, Рябцевих, Тулубів, Дернових, Олійників такою, якою вона була. Брали в них коментарі і ставили на сайт. Так само з радістю готові були розміщувати коментарі інших осіб, наприклад, чиновника, який зачитував вірш на догоду Сергію Тулубу.
Врешті, ми чомусь стали декого дратувати. Так, мені телефонували і пропонували зустрітися на Соборній площі та обговорити можливість продажу «Прочерку». Я погано уявляю, як можна продати онлайн-видання, бо це всього лиш вітрина, а головний ресурс – це ж люди, команда. Та, звісно, такі дзвінки непокоїли.
У часи Майдану нам доводилося сидіти у редакції із замкненими на ключ дверима, бо у дворі багатоповерхівки, де розташована наша офісна будівля по вулиці Смілянській, 2, можна було побачити автобуси з силовиками всередині.
Невідомі молодики свого часу намагалися вибити камеру біля Штабу національного спротиву, що діяв в часи Майдану біля міськради.
Іноді лунають погрози від зовсім неадекватних людей (як від зовсім невідомих, так і від чиновників, але останні потім просять вибачення) і тоді починаєш побоюватися за власне життя і здоров’я. Особливо це тривожить у контексті останніх подій щодо вбивства черкаського журналіста Вадима Комарова, яке так і не розкрите.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Журналістів таки не пустили на обговорення нового голови апеляційного суду
«Автопарк за вікном»
«Наїздів» іноді доводиться зазнавати не лише від впливових чиновників чи політиків, а й від представників громадськості. Часто-густо такі закиди бувають несправедливими і навіть образливими.
Один з епізодів мав місце у 2013 році в селі на Звенигородщині, куди я потрапив до рідних саме в ту мить, коли тодішній нардеп Валентин Ничипоренко об’їжджав села свого округу. Для нашого місцевого онлайн-видання, яке нарощувало аудиторію, ексклюзивні коментарі політиків та представників влади були в пріоритеті. Наше видання стартувало у 2010-му році під місцеві вибори, і тому, звісно, наш читач був, скажімо так, політично стурбований, цікавився діями влади, цікавився, які влада ухвалює рішення, хто у тій владі і що думає про народ.
Дізнавшись, що незабаром у сільському будинку культури виступатиме нардеп, я поспішив туди. Біля будинку культури було велелюдно. Та визначити, чи прийшли люди побачити нардепа, чи зібралися відсвяткувати Трійцю і День села, було складно. Духовий оркестр зустрічав нардепа. Дощ періщив так, що згодом відключилася електрика. Проте Валентина Ничипоренка нічого не спинило, він виступив і розказав усе, що хотів. Потім я таки зміг задати свої питання.
Матеріал був досить популярним на сайті. Все-таки спрацювало правило наближення інтересів. Ось вам місцева сільська громада, а ось вам нардеп, прізвище якого на слуху. Декорації з вимкненням електрики й оркестром лише додали емоцій публікації.
Який висновок зробив дехто з читачів? Що я написав джинсу. Крапка. Хоч під час зустрічі з нардепом не йшлося про платну публікацію…
Це було у 2015 року, коли видання «Прочерк» функціонувало вже п’ять років. Тоді ж, загалом, як і тепер, Сміла мала купу проблем. Зараз дороги – це не найболючіше питання, а тоді… Тож 4 вересня у місті відбулося виїзне засідання бюджетного комітету Верховної Ради. Приїхали серйозні особи говорити про стан справ у країні в цілому й у Смілі зокрема. Звісно, привернення уваги таким чином до проблем провінційного містечка – це важливо. Саме тому я поїхав швидко з Черкас у Смілу висвітлювати цю подію.
Заради справедливості треба сказати, що ініціював виїзне засідання комітету народний депутат Сергій Рудик. Звісно, він є представником Смілянського округу, тож мав і власні інтереси для проведення такого заходу в Смілі. Поза тим, привернення уваги до Сміли багатьох народних депутатів та інших представників вищого ешелону влади вселило надію жителям міста. Та не лише про Смілу говорили на виїзному засіданні. Парламентарії оглянули відрізки шляху в містах Корсунь, Городище, Сміла, Кам’янка тощо. Обіцяли лобіювати виділення коштів на ремонт доріг Черкащини.
Згодом, після публікації, я отримав шквал коментарів. Деякі стосувалися власне події. Але дехто переключив увагу на журналіста-автора, тобто на мене. Навіть більше, десь за півроку я навіть побачив одне з досліджень, де аналізувалася джинса у місцевих ЗМІ і цей матеріал там «засвітився». Я не писатиму тут, яка студентка і якого саме університету досліджувала джинсу у локальних медіа ряду областей, але я пригадав тоді поїздку в Смілу та не пригадав жодної гривні, яку мені дав би народний депутат за публікацію. Тобто ми в редакції обрали цю тему, бо подія для провінційного містечка з його розбитими дорогами була таки значуща (і згодом ділянку дороги, на якій, мовляв, «приїхали піаритися нардепи», таки зробили).
Розвиваючи регіональне видання, ви муситимете брати коментарі в тих осіб, що перебувають на гребені хвилі медійності. Народні депутати від вашого округу, міський голова, депутати міської ради, головний комунальник міста, головний освітянин міста, керівник поліції… Вас звинуватять у необ’єктивності, а то й у продажності в найбільш несподіваний момент, навіть казатимуть, що вам за статті купують машини.
Що робити? Тоді, у свої двадцять з гаком, я дуже хвилювався, але згодом, коли хейтери стануть писати всякі образи, я подумки буду визирати у вікно і споглядати на свій «потужний автопарк». Повірте, якби машин дарували стільки, скільки разів звинувачують, я б вже мав справді гідний автопарк. І з вами б ще ділився.
Барви і поради!
Який вигляд має гніздо канюка? Що таке відьмина мітла? Як готуються до виступу культуристи і які номери виконують на сцені? Як живуть діти переселенців? Який вигляд має будівля згорілого театру всередині? Як живе нині АТОвець, що захищав нас з вами на передовій? Все – від простого до складного читачі хочуть бачити, але не завжди хочуть читати. Тому такими популярними є новини, де в заголовку дописано слово «відео».
Коли я втрапив за станом здоров’я в лікарню, то в палаті лежав старшокласник. Він цілий день гортав стрічку інстаграму і більше нічого не читав. Його привертали лише фото. Коли я йому сказав про наш сайт, це його не зацікавило, як і сайти загалом, але коли я йому скинув посилання на лонгрід, він дійсно перейшов за посиланням і розглядав фотографії.
Тому, власне, і розділ фотомаршрутів, який у нас на сайті був реалізований за підтримки спонсорів, як то кажуть, наробив шуму, тобто був досить відвідуваним на етапі його створення і розкрутки.
Реагуючи на запит читачів, редакція згодом придбала професійну відеокамеру й інколи на події журналіст ходить з камерою, щоб зафіксувати найяскравіші моменти. Практика показує, що замітка в стрічці новин має кращу відвідуваність, якщо її доповнити відеоматеріалом, що редакція і намагається робити.
І хочеться зупинитися на порадах. Чому б не порадити щось людям? Власне, це помітили і прес-служби, адже тепер часто до новин про виявлену кишкову паличку, про розбитий ртутний градусник, ми отримуємо і список порад як уникнути проблем. Саме тому ми ніколи не відмовляємо установам і організаціям і ставимо анонси подій. Бо анонси – це теж поради – поради на майбутнє, а що б ви могли зробити в майбутньому?
І насамкінець коротко, що ми робимо щодня?
Так-от, ранок в нашої команди починається по різному. Не буду казати надто пафосно, що ми встаємо і лягаємо з думкою про читачів, але десь воно так. Вранці, поки заварюється кава, треба подивитися на сайт. «А як він там?» Треба підтягти коментарі, тобто зайти в адміністративну сторінку сайту на правах модератора і опублікувати коментарі, адже без цього вони не з’являться на сайті, а коментарів люди чекають чи й не більше, ніж новини. Після сніданку – на роботу. Це десь 9 ранку. Плюс-мінус, бо робота ненормована.
Планування дня як правило робиться напередодні, але новий день може вносити корективи, яких не чекав. Так, моделюємо ситуацію – у колеги виникли певні особисті питання в родині він відпрошується на півдня, або нам до редакції телефонує прес-служба однієї з організацій і повідомляє, що готова везти журналістів, ну, наприклад, на урочисте відкриття ФАПу, на вручення нового дороговартісного обладнання, купленого за бюджетні гроші, лікарні, ще кудись. І колега їде, а я в цей час повинен роздвоїтися, адже колеги немає, а модератора сайту тривожити не можна, бо вона опрацьовує прес-релізи, ставить рекламну статтю від схвильованого замовника зі збереженням всіх посилань і розміщенням фотографій точно «тут саме тут фото поставте, будь ласка».
Що ж робити? Роздвоїтися допомагають нові технології. Я не йду на сесію міської ради чи на колегію, а дивлюся її через онлайн-трансляцію, молюся, щоб трансляція не зірвалася і щоб все було якнайкраще.
І тут не враховані ще великі заплановані матеріали, заплановані заздалегідь поїздки на семінари, заплановані інтерв’ю тощо.
Складно було пережити карантин. Парадокс, але вдома додається професійної роботи, і це помічають усі колеги. Ми сидимо в спільному чаті допізна, бо читачі потребують новин, робота затягує, тож шукаємо та публікуємо на сайті новини до глибокої ночі, чого не робили б, сидячи в офісі, де, за звичкою, вимикаємо ввечері комп’ютери і йдемо додому. Удома й так ненормована журналістська праця взагалі втрачає будь-які часові рамки.
Загалом, я звик до того, що в період потрясінь, катаклізмів, криз, революцій роботи в журналіста лише додається. Коли в країні все добре і спокійно, у представників медіа роботи менше, але ось у чому парадокс: коли в країні все добре, то хоч роботи й меншає, проте коштів може бути й більше, бо рекламодавці спокійно йдуть до ЗМІ і наповнюють редакційні бюджети. А от коли криза і роботи в журналістів по горло, коштів якраз меншає, бо у час потрясінь бізнес воліє тримати гроші при собі і економити починають, насамперед, на рекламі.
Поза тим, «Прочерк» ще планує багато цікавого, про що поки не хочеться говорити. Сподіваюся, колись ми забудемо за карантин, але пам’ятатимемо і читатимемо «Прочерк» і далі. Та реалізуємо всі заплановані проекти. Адже маємо чудову команду - це Максим Степанов, Ірина Хроменко, Олександр Тьорло, Вікторія Сікачина, Любов Круціло, фахове керівництво та співзасновників, яких можна побажати усім. Зокрема, наш співзасновник Олексій Душейко. І приємно, що він поділяє думку багатьох професійних журналістів: «Незалежні медіа – успішні медіа!» Ніколи Олексій Петрович не робив і натяку на те, щоб якось впливати на роботу журналістського колективу. З іншого боку – він завжди готовий допомогти.
«Якщо про це говорять Черкаси, про це уже написав «Прочерк» (Сергій Томіленко, співзасновник сайту «Прочерк»)
«Незалежні медіа – це майданчики для оприлюднення інформації, важливої суспільству і бізнесу, а не просто вигідної політикам» (Олексій Душкейко, співзасновник сайту «Прочерк»)
Назарій Вівчарик, журналіст, відповідальний редактор сайту "Прочерк"
Як ми починали?
Частина 2 - ТУТ
«Це пробєл в твоєй жизні»
Частина 3 – ТУТ
