17 травня відбувся мітинг-реквієм, присвячений пам’яті жертв політичних репресій. Проходив сумний захід біля меморіального знаку закатованим у 1930-40-х роках та на початку 1950-х на окраїні старого цвинтаря за участі представників влади, рідних постраждалих, молоді та небайдужих містян. Були присутні і діти колишніх в’язнів, що народилися на засланні.
Молитву за убієнними виголосив протоієрей Валерій Голов
Цей національний пам’ятний день традиційно припадає на третю неділю травня. Він набув особливого значення в умовах сучасної повномасштабної війни, коли росія знову застосовує тоталітарні методи знищення української нації. Не дивно, що сьогодні в Україні дедалі частіше проводять паралелі між злочинами сталінського режиму та діями нинішньої московії. Повномасштабна війна, катування цивільних, переслідування активістів на тимчасово окупованих територіях і знищення української ідентичності свідчать про продовження імперської політики кремля вже у XXI столітті. Тож у цей день свідомі українці згадують тих, хто став жертвою терору – від видатних діячів української культури, письменників, науковців, громадських лідерів до простих людей, які попри страх і загрози, зберегли у собі гідність і любов до рідної землі.
Серед присутніх на заході були представники влади і громадськості
Захід у Черкасах розпочав настоятель Свято-Анатоліїівської парафії (ПЦУ) Валерій Голов. Він виголосив молитву за безневинно постраждалими, вбитими, замордованими.
Заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації (ОДА/ОВА) Олександр Шамрай говорив про ті жахіття, яких довелося зазнати жертвам комуністичного тоталітарного режиму, про страшні часи нашого народу, які, на жаль, не скінчилися.
– Сучасна російська держава прагне повернути минуле і робить нині все, щоби знищити населення України. Тож усі ми повинні триматися разом, прославляти всіх наших Героїв і захищати Україну від поневолення, –підкреслив він.
Слово мав і голова обласного товариства політичних в’язнів та репресованих, заступник голови Всеукраїнського товариства політв’язнів (ВТПВіР) Анатолій Василенко. Пан Анатолій наголосив на тому, що нинішня українська держава постала завдяки боротьбі тих, хто мріяв про незалежну Україну. Ці люди пережили і голодомори, і репресії, збройно протистояли злочинному режиму запровадженому завойовниками з півночі і, за великим рахунком, таки перемогли. Проте Василенко дорікнув нинішній владі за те, що вона не дуже переймається проблемами переслідуваних. Між тим, їх в Україні насьогодні лише трохи більше чотирьох тисяч. Це вже старі, немічні люди з невеликими пенсіями, але з гарячими серцями. Вони і зараз намагаються хоч якогось допомогти державі у боротьбі з одвічним ворогом – росією. Бо це їхня держава, за яку вони віддавали життя. Та чи вважає держава їх своїми, вартими постійної уваги – не під час відзначень, а у важкі будні?
Наприкінці свого виступу Анатолій Василенко назвав репресованих стержнем нації і подякував присутнім за те, що вони вшановують щороку пам’ять тих, хто загинув у московських таборах, але не скорився.
Олександр Вівчарик, фото автора
реклама
