Повз оливкові поля, через пустелю з верблюдами й козами, містечка з базарами, магазинчиками та жовтими таксі ми повертаємося з подорожі з материкової частини на острів Джерба. Попереду нас чекає парк «Джерба Експлор». Цей парк вважається мало не найцікавішим атракціоном острова, адже має і ферму з крокодилами, і музей народного мистецтва та ремесел, і комплекс кав’ярень і сувенірних магазинів. Про важливість відвідування цього парку й піде мова.
Нагадаю, що за минулі дні перебування в Тунісі група українських журналістів побачила багато цікавих локацій, які справді варті уваги. День перший – ТУТ, день другий – ТУТ, день третій – ТУТ, день четвертий – ТУТ, п’ятий – ТУТ. Поїздка журналіста «Прочерку» стала можливою завдяки редакції сайту «Прочерк», Українському журналістському фонду і туроператору «OASIS TravelUkraine».
День шостий
Приймаючий готель – Eden Star Zarzis, перший, що зустрів нас піснями й танцями.
Звісно, про приїзд української групи завчасно був попереджений головний менеджер Фехі Ласоуед. Готель розташований на материковій частині, біля берега моря. Сюди ми прибули надвечір після відвідин Таузару та оазису Шебіка. А вже зранку мали збиратися в дорогу – до парку «Джерба Експлор», що на острові.
Крім пісень і танців, нас чекали й інші сюрпризи. Як приємні, так і не дуже. З приємних – це близькість моря і аж дві кімнати в номерах (насправді тут зручно зупинятися родинам з дітьми, бо діти й дорослі матимуть окремі кімнати), коктейль у холі готелю при заселенні і ванна-джакузі в номері.
А серед неприємних моментів було те, що до нас двічі заходили без стуку прибиральники. Одного разу нібито помилково, а другого разу, щоб занести пульт до телевізора…
Головний менеджер Фехі зустрівся з нами після вечері. Розповів, що ми чи не перші у нього туристи-українці, бо в готелі в основному відпочивають французи, німці, росіяни. Розповів про переваги відпочинку в країні та ознайомив із роботою готелю. Опісля журналістська група подарувала тунісцю український прапор, і той згодився його повісити на щоглі при вході в готель. Уже наступного ранку прапор дійсно там розвівався на вітрі.
«Джерба Експлор»
Зранку збираємося до парку, створеного 15 років тому. Насправді це великий комплекс із фермою крокодилів, музеєм, справжнім традиційним туніським будинком.
Найвидовищніше, звісно, це крокодили. Тут вам і скелети, і яєчка, і маленькі, немов ящірки, крокодилята, і дійсно великі крокодили, яких тут розводять у промислових цілях. До слова, побувати на крокодилячій фермі і цікаво, і моторошно водночас.
Фактично, всі тварини спокійно лежать на березі або повільно плавають водоймами. Шум створюють лише голоси туристів і дзюрчання невеликого штучно створеного водоспаду. Але раптово зрідка чути голосне пірнання у воду: то котрийсь з крокодилів вирішує розім’ятися. У цьому їх небезпека. Показна спокійність і незграбність начебто створює хибне уявлення про їх повільність дій. Але це не так. Інколи вони бувають блискавичні і дуже швидкі.
Окрім крокодилів, на цій фермі можна побачити ігуан, черепах, а також характерні для місцевості рослини.
Житло тунісця
Житло тунісця, а надто джербійця, завжди суворо планувалося відповідно до умов проживання. Як розповів гід Слім, на острові Джерба життя було досить небезпечним протягом століть через набіги піратів. Острів був немов між світами, і небезпека чатувала з усіх сторін. Тож кожен джербійський господар дбав про безпеку житла і про те, щоб протриматися в ньому певний час у разі облоги. Тому двір оточували муром, а всередині будували будинки для господаря, прислуги, для тварин, викопували колодязь, робили басейн для збору води в сезон дощів.
І тут я знайшов шовковицю, яку в Тунісі називають «тутекхаль».
Також помічаємо інші дерева з маленькими ягідками. Це хна, для фарбування волосся. Далі ростуть гранати.
Є тут і просто квіти для естетичної насолоди.
У господарчих спорудах триває робота. Тут жінка розтирає зерно на їжу, а тут чоловік працює за ткацьким верстатом, а ця пані плете капелюхи. Усе, як було колись, у давнину.
На стінах у будівлях – чорно-білі фотографії старих часів, які мало чим відрізняються від тієї атмосфери, яку змогли відтворити організатори парку. Одним словом, по ознайомлення з побутом та життям джербійців треба йти саме сюди.
Музей
Музей народних традицій на території парку мені чимось віддалено нагадав національний музей народного мистецтва Гуцульщини, що у Коломиї. Схожі мотиви у розписах виробів із глини, на тканині, дереві, металі…
Це один із кращих музейних комплексів Тунісу. І тут, у 15 залах серед тисячі експонатів як арабського мистецтва, так і туніського, я починаю пригадувати розповіді і зауваження нашого гіда Сліма про те, що араби і бербери – це дві великі різниці. Чому ж саме питомо туніські, або берберські, вироби такі близькі нам, українцям? І це помічають також інші учасники групи.
Уже у соцмережах, де я цікавлюся цим питанням, дописувачі допомагають розібратися.
«Рівно тисячоліття тому, 1010 року, більшість населення Наддніпрянщини прийняла іслам... Слід берберів знаходимо по всій Україні… З фольклору халіфа Гаруна аль-Рашида знають під ім`ям Змія Горинича…» – йдеться у публікації професора Київського національного університету імені Т.Шевченка Костянтина Тищенка на сайті УНІАН.
«Загальна самоназва північноафриканських племен туарегів – імадзігон – знайшла відображення в українських прізвищах Мадзигон, Макогон та в слові «обмакогонити» (з кліматичних причин бербери за традицією голять голови, згадайте футболіста Зінедіна Зідана). Бербери – цепо-арабськи, а по-грецьки вони ж – варвари (буквально, заїки). Їхній етнонім, напевно, досі живе в десятках наших Вербівок і Варваровок. Це був масовий рух, експансія арабів та берберів була цілеспрямована й тривала майже п`ять століть… Їй поклала край навала татаро-монголів у ХІІІ столітті», – читаємо далі дослідження Тищенка.
Щодо нинішнього зв’язку між народами. Не знаю, як щодо берберів в Україні, але українці в Тунісі є.
Так, мені вдалося познайомитися з пані Наталією Хаммоуда. Діаспора почала формуватись з 40-х років і перший заїзд пластунів датується 1943 роком, а нині тут близько 2 тисяч українців (це за одруженням в статистиці). Постійно прорживаючих налічується близько 350 осіб плюс сезонні робітники. Нещодавно, за інформацією пані Наталії, відбулася зустріч української діаспори в Тунісі міст Сусс-Магдія з дітками, батьки яких загинули в АТО.
«Коли я почула, що до нас їдуть діти героїв, які віддали своє життя за Україну, одразу ж кинула клич поміж дівчат у групі “Українці в Тунісі”. Подала їм ідею: організуватися та відвідати діток. Це мінімум, що ми могли для них зробити. Дівчата швидко зорганізувалися. Буквально за добу ми купили діткам сувеніри, фрукти і приїхали на зустріч», – зазначає пані Наталія.
Цінують у Тунісі й українське слово. Так, нещодавно сама пані Наталія стала переможницею одного з Всеукраїнських літературних конкурсів.
До слова, варто додати, що і керівник туроператору «OASIS TravelUkraine» тунісець Каіссі Рафік, що нині проживає з родиною в Києві, сприяє україно-туніським відносинам. Нещодавно за його ініціативи в Тунісі проходила виставка полотен Івана Марчука.
Завершивши огляд музейної експозиції, мандруємо далі островом Джерба – до іншого готелю, найстатуснішого у нашій подорожі, де можна буде ознайомитися з наданням лікувальних послуг.
У містечках помітно багато жовтих таксі
Далі в дорогу попри ліхтарі з сонячними батареями
Далі буде.
Назарій Вівчарик, фото автора
реклама
Коментарі
Артемка - с племени людоедов. Ему пох, где жить - всюду хавка ходячая есть. А если закусь еще под боярышник и балалаечку - дык жисть скрепная ваще удалась!
Не важно кто Хмельницкий и Бандера.Важнее знать кто ты "Артемка"? Ты кем себя чувствуешь?
Лишь бы что-то ляпнуть...
Лікуйся!
Стрічка RSS коментарів цього запису