«Місто — це ми»: як черкасці зупинили забудову на Замковому узвозі і що це означає для кожного з нас

Верховний Суд визнав незаконною забудову на Замковому узвозі в Черкасах — після кількарічної боротьби активістів, і це рішення стало рідкісним випадком, коли громада не лише заявила про свою позицію, а й довела її до фінальної перемоги в суді.

Наказ Мінкульту від 18.03.2026 № 375 засвідчує, що «Будинок Григорія Куперштейна за адресою: м. Черкаси, вул. Замковий Узвіз, 1 занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури, історії місцевого значення.»

Ще донедавна ситуація мала типовий вигляд: влада видавала забудовникам містобудівні умови та обмеження, фактично даючи зелене світло на перебудову. У підсумку змін зазнавали навіть історично чутливі території.

При цьому влада не підтримала і петицію проти забудови. Але нещодавно Верховний Суд України поставив крапку в справі, яка тривала кілька років: забудова на вулиці Замковий узвіз у Черкасах визнана незаконною. Це не просто юридична перемога — це приклад, як звичайні люди можуть зупинити те, що здається вирішеним наперед.

“Будинок з грифонами — це зразок будівництва кінця 19 початку 20 століття. Це дорогоцінна частина Черкас”, – наголосила членкиня Спілки архітекторів України Віра Нерода. Ось такий вигляд має будинок із грифонами на Замковому узвозі в Черкасах; Posterrr (Wikimedia Commons); жовтень, 2014.

Чому Замковий узвіз став точкою конфлікту

На думку архітектора Федора Гонци, втрата історичного обличчя міста тривалий час мала неминучий вигляд, зокрема через потреби сучасної громади. Та водночас зберегти серце Черкас — архітектуру — надважливо.

«У нас найдавніша архітектурна будівля Черкас — це будівля XIX століття. У нас дивне законодавство з охорони пам’яток. Самого поняття охорони сучасної чи історичної архітектури бракує», — підкреслив Гонца.

Про реконструкцію так званого Будинку з грифонами, який розташований на Замковому узвозі, він говорив так:

«Будинок з грифонами змінює свою структуру — візуальну і технічну. Ми фактично його втрачаємо. В технічному плані він стане кращим. Але чи стане він у культурному сенсі таким, як був, — це питання», — зазначав архітектор в коментарі Суспільному.

Ще у 2012 році архітектор Федір Балаба звертав увагу на розвиток рекреаційних просторів у місті.

Втім, на практиці зелені зони й історичні території регулярно ставали предметом суперечок. Замковий узвіз — одна з таких точок: забудовники планували звести тут житло, тоді як активісти наполягали на збереженні простору як частини рекреаційної зони між Долиною троянд і сквером Козацьким.

Суд, активісти і «тривала боротьба»

Йдеться про дві ділянки на Замковому узвозі — під номерами 7 та 9/1. Забудовник планував звести тут триповерховий житловий будинок із мансардою. Називалося це реконструкцією, але фактично йшлося про нове будівництво.

Водночас ця територія розташована в межах зон охорони одразу кількох пам’яток: городища «Замкова гора», «Середньовічних Черкас», історико-археологічної зони «Стародавні Черкаси» та заповідної території «Черкаські берегові схили». Фактично це серце історичних Черкас.

Попри це, Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради видав забудовнику містобудівні умови. Проти виступив Комітет захисту Замкового узвозу. Завдяки активності громади справа дійшла до суду. Прокуратура подала позов. Шостий апеляційний адміністративний суд визнав містобудівні умови протиправними та скасував їх. Забудовник подав касацію, але програв.

Верховний Суд підтвердив: відсутність історико-архітектурного опорного плану унеможливлює нове будівництво на цій території. Департамент мав відмовити, але не зробив цього.

Як може змінювати ситуацію громада

Громадський діяч і засновник Черкаського інституту міста Іван Подолян пояснює: успіх у цій справі — результат комплексної роботи, яку зазвичай не видно.

За його словами, боротьба ведеться одразу в кількох напрямках: юридичному, науково-дослідницькому, культурному, медійному та через публічні акції. Водночас пересічний мешканець зазвичай бачить лише протести — і сприймає активізм спрощено.

— Громадянські дії важливі, бо вони стримують забудовників від порушення законів, підвищують рівень експертності учасників процесу і дозволяють захищати стратегічні інтереси громади, — каже Подолян.

Він додає, що протягом кількох років активістам вдавалося гальмувати реалізацію проєкту забудови.

— Завдяки небайдужим і освіченим містянам уже 5–6 років забудовник не може втілити свій задум. Але для збереження спадщини цього недостатньо — потрібні нові люди, готові глибоко занурюватися в тему і брати відповідальність, — зазначає він. — До речі, включені були і відповідальні чиновники департаменту культури ОДА/ОВА протягом цих 6 років боротьби. Поточний (проміжний) результат у справі захисту — це і їхня заслуга також. Вони з усіма необхідними документами прибігали, коли ми викликали поліцію для обґрунтування та фіксації злочинних дій забудовника.

За словами Подоляна, ключову роль відіграє також співпраця з прокуратурою.

— Саме завдяки цьому судове навантаження на забудовника зростає. Якщо суди нижчих інстанцій інколи стають на його бік, то у вищих інстанціях ці рішення руйнуються, — каже він. 

Подібні механізми працюють і в інших містах України. Зокрема, показовим є досвід Харкова, де громада також змогла вплинути на забудову через поєднання протестів і судових інструментів.

Судовий позов залишається крайнім, але реальним інструментом: позивачем, який відстоює інтереси громадськості, може виступати прокуратура.

Справа «Гіганта»: як це виглядає на практиці

Будівля гуртожитку «Гігант» на вулиці Григорія Сковороди в Харкові — пам’ятка конструктивізму 1930-х років, внесена до реєстру як об’єкт архітектури місцевого значення. У 2021 році власник сусідньої ділянки заявив про реконструкцію кафе впритул до «Гіганта».

Це суперечило законодавству про охорону культурної спадщини: будівництво заборонене ближче ніж за 20 метрів до пам’ятки. Попри це, у червні 2023 року роботи фактично розпочалися.

Міська влада доручила знайти спосіб зупинити будівництво, однак воно тривало.

У лютому 2025 року біля «Гіганта» відбулася перша акція протесту, у березні — ще одна. На мітинги виходили до 200 людей. Вони говорили про порушення прав громади.

«Нас має почути не стільки адміністрація міста чи правоохоронні органи, скільки громада, яка має зрозуміти, що це не моє чи твоє, а спільне», — казав архітектор Віктор Дворніков.

Акції самі по собі не зупинили будівництво, але стали частиною суспільного резонансу, який зрештою привів справу до суду.

У квітні 2025 року Харківська обласна прокуратура подала позов. Суд першої інстанції заборонив будь-які роботи поруч з об’єктом. Апеляція залишила це рішення без змін. Наразі призначено комплексну експертизу, а будівельні роботи не ведуться.

Водночас, додає активіст, не всі об’єкти вдається врятувати — і це ще один аргумент на користь посилення громадського руху.

Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко ще два роки тому в коментарі Суспільному зазначав:

«Достатніх важелів, щоб зупинити будівництво, Черкаська міська рада не має, і міська рада не повинна це робити й не повинна впливати, тому що є закон про містобудівну діяльність, там чітко написано».

«Якщо я припиню реконструкцію цього будинку зараз, що з ним буде? Він розвалиться. Рано чи пізно. Рішення провести реконструкцію було спільним — разом із громадськими активістами, з якими я спілкувався ще на етапі проєктування. Їхня позиція була принциповою — зберегти цей будинок. Чи вигідно мені це як власнику? Ні. Реконструкція коштує утричі дорожче, ніж нове будівництво. Але я дав обіцянку і дотримуюсь її», — говорив співвласник компанії-забудовника Андранік Казарян про так званий Будинок з грифонами.

До речі,  у коментарях до допису забудовника у «Фейсбуці» з’явилися як прихильники, так і противники будівництва. Частина користувачів закидала активістам небажання займатися благоустроєм схилу.

Стоп-кадр з відео "Суспільного"

Але три місяці тому на Замковому узвозі громадські діячі разом із жителями міста розчистили територію та власноруч облаштували простір для відпочинку.

А нещодавно активісти здобули ще одну перемогу: Верховний Суд України у лютому цього року повернув історичний статус низці черкаських будівель.

— Будівельна компанія «Надія» не змогла скасувати статус пам’яток архітектури у «справі семи історичних будинків». Таким є рішення Верховного Суду, — каже активіст Денис Гайда.

Він відновив діяльність Комітету захисту Замкового узвозу та продовжує боротьбу проти забудови, яку розпочав нині покійний захисник України Костянтин Мірошниченко.

— Важливе рішення для Черкас і збереження історичних будівель. Неможливо скасувати статуси пам’яток архітектури й «узаконити» їх перебудову та руйнування, коли є суспільний розголос. Але необхідно, щоб була відповідальність для тих, хто порушує пам’яткоохоронне законодавство, – говорить Денис Гайда.

Яким історичним будинкам у Черкасах було скасовано статус пам’яток архітектури?

вул. Б. Вишневецького, 2 (житловий будинок Кринського);

вул. Б. Вишневецького, 14 (казино Лисака, колишній планетарій);

вул. Гоголя, 207 (житловий будинок міщанської забудови);

вул. Гоголя, 211 (житловий будинок міщанської забудови);

Замковий узвіз, 1 (житловий будинок, який нині реконструюється, – Будинок з грифонами);

вул. Хрещатик, 189 (житловий будинок, комплекс Школьнікова);

бул. Шевченка, 194 (будинок управителя махорочної фабрики Теплицького, нині вже знесений).

Слайд Комітету захисту Замкового узвозу

— «Надія» почала перебудовувати Будинок з грифонами, будучи впевненою, що спроби скасування статусів пам’яток архітектури не матимуть суспільного розголосу. Таким чином хотіли уникнути відповідальності за порушення законодавства. Але цього не сталося — є остаточне рішення Верховного Суду, яке не підлягає оскарженню. Тому забудовник має нести відповідальність і повернути будівлю на Замковому узвозі, 1 до автентичного вигляду, — кажуть у Комітеті захисту Замкового узвозу.

За словами Дениса Гайди, суспільний розголос відіграє ключову роль: навіть у судових рішеннях згадуються резонанс і увага медіа.

— Місто давно має розробити історико-архітектурний опорний план, аби уникнути подібних ситуацій у майбутньому, — додає він.

Калина з Черкащини казав: «Я тут живу, я – господар на своїй землі»

Чому людина боїться відстоювати своє право на місто — навіть коли розуміє, що воно порушується? Психолог Віктор Орел пояснює це не слабкістю характеру, а глибокою історичною травмою.

— Народ — як сухий порох. А хтось має цей порох запалювати. В тому і є принцип лідерства, — каже він.

За словами Орла, українське суспільство несе в собі наслідки майже чотирьохсот років негативної селекції. Тих, хто висовувався, — репресували, вбивали, відправляли на Соловки або просто залишали без роботи. Вигідніше було мовчати. Радянська система остаточно закріпила цю модель: роби як партія каже, не питай, не виходь.

— Людей навчили мовчати. І так привили рабську психологію. Плюс радянська дійсність, побудована на тому, що, як партія скаже, так і треба, — пояснює психолог.

Сьогодні до цього історичного тягаря додалася ще й війна. Орел каже, що більшість людей, які лишились у тилу, функціонують у режимі виживання — задоволення базових потреб. Про самоактуалізацію чи громадську активність у такому стані говорити важко.

— Активна маса — де? На фронті. Чоловіки в більшості воюють. Лишилося дуже мало людей, які могли б вести за собою. Тому маса лишається масою, — констатує він.

Але, попри все це, психолог бачить і сильний бік — і перемогу у справі Замкового узвозу наводить як доказ. На його думку, розголос і суспільне незадоволення таки відіграли роль у тому, як суд ухвалив рішення.

— Там, де громада хоч трохи активна, приймаються правильні рішення і вдається відстояти культурну спадщину. В іншому випадку — ні, бо хтось не зробив розголосу, хтось не вийшов і не сказав «ні», — каже Орел.

Він посилається на слова свого побратима, розвідника Валентина Калини з Черкащини, який казав: «Я тут живу, я – господар на своїй землі. Тут народились мої діди і прадіди. Я маю відчути свою гордість і самоповагу — і не дозволити комусь робити тут, що заманеться».

Саме це відчуття господаря на своїй землі, переконаний психолог, і є тим порохом, який ще не згас.

Чому українці так довго вірили, що від них нічого не залежить, — пояснює соціологиня Олеся Гудзенко. За її словами, ключовим чинником є низький рівень відчуття агентності — сприйняття себе як дієвого суб'єкта, здатного впливати на рішення.

— Це становище підсилюється сформованою протягом десятиліть культурою недовіри до владних інституцій. Коли громадяни не бачать відчутних результатів від власної участі — у громадських слуханнях, петиціях чи зверненнях — поступово формується відчуття безсилля та безпорадності, — пояснює вона.

Війна, за спостереженнями соціологині, створює амбівалентний ефект. З одного боку, зафіксовано значне зростання волонтерської участі, самоорганізації та локальної солідарності. З іншого — дослідження соціальних настроїв показують високий рівень втоми та невизначеності, що може підсилювати індивідуальне відчуття безсилля навіть у суспільстві, де загалом зростає горизонтальна згуртованість.

Гудзенко наголошує: щоб повернути довіру до інститутів, потрібні час і реальні практичні кейси. І саме тут справа Замкового узвозу набуває особливого значення.

— Один успішний кейс може стати важливим тригером для зміни ставлення громади до власних можливостей впливу. Коли мешканці бачать прямий зв'язок між своєю участю та конкретним результатом, посилюється відчуття, що їхня думка враховується, — каже соціологиня.

Утім, вона застерігає від надмірного оптимізму: стійкий ефект формується не завдяки одному випадку, а через накопичення позитивного досвіду. Чим частіше в громаді реалізуються проєкти за участю мешканців і чим ширше про них інформують — тим більше зростає довіра і готовність людей долучатися знову.

До слова: Наказ Мінкульту від 18.03.2026 № 375 засвідчує, що «Будинок Григорія Куперштейна за адресою: м. Черкаси, вул. Замковий Узвіз, 1 занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури, історії місцевого значення». Це важливе досягнення для Черкас і Комітету захисту Замкового узвозу. Вперше у місті саме громадська ініціатива не лише розпочала процес розробки облікової документації, а й довела його до фінального результату — відповідного наказу Міністерства культури.

"Далі прогнозую такий довгий тягучий процес, який врешті закінчиться тим, що цей будинок, як і будинок Кринського, перейдуть у власність громади і стануть частиною культурної інфраструктури міста та паркового комплексу Замкова гора. Але на це піде років 5-10. І тільки за умови, що громадяни не зупиняться у захисті та дослідженні нашої заповідної території та історичного центру Черкас", - каже активіст Іван Подолян.

Як зазначають активісти та експерти, справа Замкового узвозу показала: навіть у складних умовах громадський тиск і послідовна робота можуть давати результат. Там, де є розголос, юридична підтримка і небайдужі люди, з’являється шанс захистити міський простір від рішень, які здавалися незворотними. І хоча таких прикладів поки небагато, саме вони поступово змінюють підхід до того, кому насправді належить місто — громаді чи тим, хто ухвалює рішення без її участі.

Назарій Вівчарик, Наталія Кобзар

Читайте також: Будинок з грифонами: проблеми збереження історичного «обличчя» Черкас

«Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту "Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції", який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи»