Холодний Яр справедливо називають місцем нашої сили. Усе тут дихає звитягою, геройським чином, переказами, легендами, українськими піснями і мріями. Це не тільки наше доблесне минуле, а й, сподіваюся, майбутнє.

Бував у ньому не раз на різних патріотичних заходах, та цього року вперше відвідав його 2 березня як пам’ятку природи, урочище, де, серед іншого, зростають і дивовижні підсніжники. На мандрівку підбили двоє козаків зі Сміли – журналіст, письменник і фотохудожник від Бога Олександр Горшков та адміністратор групи у Фейсбуці „Змінимо Смілу на краще!” Юрій Медведенко. Вони ж організували і транспорт.

І от ми, пострибавши машиною на радянського штибу дорозі, проїхавши спустошеними, мов після татарської навали селами, в’їхали в царство казки. Навколо нас здіймалися колони дерев, на землі лежав пастелево-сірий килим прілого листя, а в повітрі розляглася благословенні тиша. Після метушливої і загазованої Сміли з її понівеченими насадженнями, тут дихалося і вільно і легко.

Побіля легендарного Склику, який збирав козаків на раду, нас зустріла приємна і усміхнена фахівець з рекреації Ольга Зінченко. Тут же волонтери, котрі охороняють підсніжники від вандалів, показували шлях до єдиної ділянки, яку відкрили для відвідувачів цього року.

 

Дорогою до неї ми зустріли людину, котра чи не найбільше в новітній час доклала зусиль до збереження унікальної історії і природи Холодного Яру. Це – виконуючий обов’язки директора Національного природного парку „Холодний Яр”, ветеран російсько-української війни Богдан Легоняк.

– Першу ділянку тендітних білих квітів я побачив уже далекого 1992 року, – згадував він, коли ми попросили його розповісти про підсніжники, що, мов магнітом, притягують сюди шанувальників природи навесні. – Почав її з друзями охороняти, адже люди їх і викопували, щоби посадити вдома у дворі, і продавали. Згодом знайшов інші ділянки. У нас їх декілька: є Дальня ділянка, урочище Касьянове, Гульбище... Цього року для відвідувачів відкрили саме цю, Монастирську ділянку. Адже розташована вона неподалік древнього Мотриного монастиря.

– Підсніжник складчастий – рідкісна рослина, – продовжував пан Богдан. – У нас тут єдине місце в Європі, де він росте на рівнинній території. Донедавна вважалося, що цей вид підсніжника зростає в Україні тільки у горах Криму. І несподівано з’ясувалося, що в Холодному Яру килимом стелиться не просто підсніжник білосніжний, як ми думали, а складчастий. Нами була висунута версія, що його сюди свідомо завезли з Криму козаки. Звісно – це така собі новітня легенда. Адже науковці згодом підтвердили, що цей вид зростає тут дуже давно. Ймовірно його присутність на нашій території усе ж опосередковано доводить інше припущення, що Холодний Яр є залишком дуже давньої гірської системи. Вона тяглася з південного сходу на північний захід. Дехто навіть вважає, що вона пов’язувала в одне ціле Кавказ, кримські кори і Карпати. Не дивно, що в Холодному Яру зростають і інші види рослин, які вважаються гірськими, наприклад, бруслина карликова.

До гурту приєдналася бібліотекар Богодухівської бібліотеки-філіалу, що на Чорнобаївщині, Мирослава Міняйло. Приїхала з чоловіком Дмитром помилуватися квітами вдруге. Вона була дуже рада зустрітися зі смілянами. Адже першого разу не знала, як знайти диво-квіти, аж тут їй трапилися Олександр Горшков і Юрій Медведенко. Вони провели закохану у природу Мирославу до галявини з квітучими підсніжниками. Так зав’язалося знайомство і дружба. Тож цього разу пан Олександр привіз і передав через Мирославу до її бібліотеки свої українськомовні книжки. Про зустріч вони домовилися телефоном.

– Магія холодноярського лісу, пріле листя, мох, неймовірний запах пробудження природи. Що може бути краще о цій порі! – ділилася з нами враженнями захоплена пані Мирослава. – Нетерпляче чекала, коли сюди пускатимуть відвідувачів знову. Адже у нас на Чорнобаївщині є проліски, але таких чарівних підсніжників нема.

Цього дня до Холодного Яру їхали і їхали люди, бо погода дозволяла. Прибули і журналісти п’ятьох провідних телеканалів України. Усі фільмували підсніжники, фотографувалися на фоні квітів, брали інтерв’ю в Мирослави Міняйло, котра виявилася дуже товариською і доброзичливою. А тоді перекинулися на Максима Гаврилюка – директора навчально-наукового інституту природничих та аграрних наук Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького і наразі волонтера з охорони підсніжників. Займається цією благородною справою він уже понад двадцять років.

–  Квітка – це елемент розмноження рослини, – говорив він журналістам, котрі дивувалися, чому не можна зірвати хоча б одного підсніжника. – У ній утворюються насінини. Якщо ми її зриваємо, припиняємо поширення рослини.

– А чому він складчастий? – цікавилися мої юні колеги.

– Складчастий підсніжник відрізняється від звичайного тим, що на листках має дві повздовжні складки, які добре видно. Крім того, на внутрішніх пелюстках квітки трохи інше забарвлення, – розповідав науковець.

Намилувавшись підсніжниками, надихавшись ними, можна відвідати і Мотрин монастир. Щоправда, доведеться терпіти російськомовність черниць, заплющити очі на суціль російськомовні книжки у церковній лавці. Напевне тут моляться і за кіріла. Достеменно не знаю, бо таку службу я навіть через вроджену допитливість не витримав би. Отакий запашок русского міра маємо серед пахощів нашої рідної природи, що пробуджується, в серці нескореної України неподалік поховання сотника полку гайдамаків Холодного Яру Івана Компанійця, могили Героя України, командира „Фрайкору” Гергія Тарасенка,  меморіалу інших Героїв нинішньої російсько-української війни, яких поєднав огонь Холодного Яру.

Олександр Вівчарик,

Фото автора

реклама