Тарас Теліженко: «Трахтемирівський заповідник сповнений принад і для науковців, і для туристів»

Одне з найцікавіших місць Черкащини, Трахтемирівський кут, – це крайня північна точка області. Тут Дніпро робить зигзаг у своїй течії, оминаючи височину, яка, таким чином, перетворюється на півострів. Так склалося, що ця, нині майже безлюдна, територія, по-суті, сконцентрувала в собі всю історію України – від скіфської доби аж до трагічних сторінок Другої світової війни й сучасної боротьби за землю і паї.

Про сучасність і можливе майбутнє півострова – наша розмова з директором державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів» Тарасом Теліженком.

– Наш заповідник сповнений принад і для науковців, і для туристів, – переконаний Тарас Миколайович. – Тутешні знахідки важливі для будь-яких дослідників минувшини – палеонтологів, археологів, істориків. Тут зустрічаються рештки белемнітів – викопних кальмарів, поширених у мезозойську еру, це 200-65 мільйонів років тому, коли територію Черкащини вкривали води Світового океану. Історики і археологи цікавляться знахідками скіфської доби – це, зокрема, одне з найбільших в Україні та Європі городище. На території Трахтемирівського півострова, поблизу колишнього села Зарубинці (сьогодні більша його частина затоплена водосховищем) в ХІХ столітті Вікентій Хвойка відкрив ранньослов’янську археологічну культуру, яку назвав зарубинецькою. До речі, село Зарубинці отримало назву від давньоруського міста Заруб, відомого своїм монастирем і бродом через Дніпро. Кажуть, тут річка була настільки мілкою, що вершник міг перебратися через неї, не замочивши одягу. У козацьку епоху в Трахтемирові, який козакам подарував польський король Стефан Баторій, діяли монастир і шпиталь...

ї

Директор заповідника Тарас Теліженко

У роки Другої світової війни радянські війська створили тут, на правому березі Дніпра, Букринський плацдарм, де в кривавих боях загинуло близько 250 тисяч радянських і 55 тисяч німецьких вояків. На початку 1970-х років низинна частина півострова опинилася під водами Канівського водосховища... Після відселення звідси місцевих жителів територія півострова стала майже пусткою, і лише згодом сюди почали повертатися люди. Невелика кількість населення створює гарні можливості для роботи історико-культурного заповідника.

Наразі намагаємося всебічно дослідити Трахтемирівський півострів. Збираємо всі історичні відомості про Трахтемирів, досліджуємо легенди й перекази, складаємо карту місцевих топнімів.

Залишки оборонних споруд скіфських часів

– У липні ви повідомили про початок створення 3D-моделі ландшафту Трахтемирівського півострова із залученням технології лазерного сканування (технологія LIDAR) із дронів та інших літальних апаратів. Чи вже є якісь результати?

– Так, ми своєю невеличкою, але потужною командою написали проєкт і виграли грант Українського культурного фонду щодо створення 3D-моделі ландшафту півострова. Роботу розпочато, і вже на перших знімках ми бачимо цікаві результати: старовинні фортифікаційні укріплення, сліди археологічних розкопок Вікентія Хвойки... Коли ми вибудуємо 3D-модель півострова, я впевнений, нас чекає чимало історичних, археологічних, та й геологічних відкриттів. Як колись співали, «гладко было на бумаге, да забыли про овраги». Одна справа – бачити карту, а інша – справжній ландшафт, рельєф. Для історичних і археологічних досліджень це неоціненна річ – стає зрозуміло, де у старовину могли проходити дороги, як переміщалися війська, в тому числі й козацькі, де вони могли збиратися перед походом тощо.

– Усе це дуже цікаво, але такі принади – переважно для науковців. А ви ж казали і про цікавинки для туристів.

– Туристів до нас приїжджає дуже багато, особливо цьогоріч. Звісно, дуже турбує неорганізований туризм, коли люди ставлять намети і розпалюють вогнища де їм заманеться. Ми працюємо над тим, щоб створити на півострові спеціальні місця для кемпінгу, стоянки для автівок, організувати пішохідні маршрути, виокремити унікальні природні пам’ятки, куди туристам навідуватися не слід.

Чим притягує туристів Трахтемирів? Передусім, своєю унікальною природою, краєвидами. Здавалося б, центр України, якихось сто кілометрів від Києва. Але ми тут можемо побачити пейзажі, властиві і для Карпат, і для степу, і для лісової зони.

– Відомо, що деякі «туристи» приїжджають у Трахтемирів не споглядати краєвиди, а з зовсім іншими намірами. Відомо, що торік невідомі обстріляли тут пам’ятник українському гетьману Сагайдачному.

– Справді, пам’ятник гетьману українського реєстрового козацтва і кошовому отаманові Запорізької Січі Перові Конашевичу-Сагайдачному було урочисто відкрито 2018 року на Покрову. На початку ХVII століття Сагайдачний прославився успішними походами на Туреччину і Московію, а у 1620 році – підтримкою відновлення в Україні й Білорусі православної церковної ієрархії (замість тої, що перед цим прийняла Берестейську унію з католиками). Петра Сагайдачного було смертельно поранено в 1621 році в битві українсько-польського війська проти турків під Хотином... Зовсім нещодавно, 21 серпня 2020 року, Священний синод Православної церкви України ухвалив рішення про загальноцерковне вшанування благовірного гетьмана Петра як святого.

І от на пам’ятник такій людині торік піднялася чиясь рука. 1 квітня 2019 року стало відомо, що хтось обстріляв його з вогнепальної зброї і пошкодив киркою. Винних досі не знайдено... А пам’ятник став не лише історичним, а й бойовим.

– Чи відчуваєте ви підтримку органів місцевого самоврядування?

– Я сподіваюся на таку підтримку. Було б дуже важливо, якби місцева громада ефективно використовувала туристичний потенціал Трахтемирівського півострова. Не секрет, що багато країн світу заробляють винятково завдяки туризмові. Чому б таку модель не запровадити в нас, куди сотні людей приїжджають без жодного запрошення? Якби нам удалося створити для них нормальну інфраструктуру, нормальні цивілізовані умови, думаю, це позитивно вплинуло б і на життя місцевих жителів.

У нас вибудовується нормальний діалог із місцевою Бобрицькою громадою, її головою Оленою Василівною Штефан. Намагаємося донести жителям, що ми маємо бути з громадою партнерами, оскільки не можемо розвивати заповідник окремо від місцевих жителів.

Дехто нас звинувачує, ніби ми буцімто хочемо забрати землі в місцевих жителів. Це цілковита нісенітниця. Звісно, що ми відстоюємо збереження пам’яток археології, проте приватна власність є приватна власність, і її ніхто забрати не може. За умов виконання законів і норм усі місцеві жителі можуть займатися звичною господарською діяльністю й не відчувати ніяких незручностей. Тому хотілося б, щоб люди менше вірили пліткам.

Думаю, комусь вигідно зробити так, щоб заповідника не було зовсім або щоб він нічого не робив і ні в що не втручався. Наша головна проблема – відсутність чітких меж між нами і приватним регіональним ландшафтним парком, створеним на початку століття як, по суті, мисливські угіддя для державної еліти кучмівських часів. Це прямо нонсенс – об’єкт природного заповідного фонду функціонує як мисливська база. Із ним ми постійно вступаємо в господарські суперечки. На початку століття був час, коли працівники заповідника навіть не могли потрапити на його територію, бо її було огороджено мало не колючим дротом, а всередині роз’їжджала на джипах охорона з автоматами. Місцеві жителі не могли пройти на цвинтар на могили рідних, не кажучи вже про збирання в лісі грибів чи хмизу. Такого більше не буде. Заповідник і далі виконуватиме свою основну роботу – наукові дослідження, збереження, розвиток і популяризацію історико-культурних, а також природних пам’яток.

– А як щодо влади вищого рівня, обласної?

– Тривалий час на Трахтемирів, який розміщений на межі Черкаської і Київської областей, не дуже звертали увагу й керівники цих регіонів. Дехто жартував, що наш заповідник – як валіза без ручки: і викинути шкода, нести незручно. Але ми потроху «пришиваємо ручку» до цієї «валізи». Останнім часом відчуваємо дедалі більшу підтримку в обласних органах влади і місцевого самоврядування.

Так, у нас побувала нова очільниця обласного управління культури та охорони культурної спадщини Людмила Фіть – вона жваво цікавилася нашим заповідником. Відтоді всіляко його підтримує. Вона стала, напевне, першим очільником культури області, який відвідав Трахтемирівський заповідник.

Добре складаються стосунки з екологами, з Інститутом археології, Канівським природним заповідником, іншими установами. Щоправда, територію Канівського природного заповідника указами двох президентів України було розширено, і зараз не до кінця зрозуміло, як проходять наші межі. Я всіляко підтримую збереження унікальної природи Трахтемирівського кута, але вважаю все-таки логічним не зменшувати територію нашого історико-культурного заповідника, де розміщено близько 100 історичних пам’яток.

Крім того, природний заповідник передбачає повне закриття території для природокористування, що може негативно вплинути на життя місцевого населення. Доведеться повністю забути і про будь-яку туристичну діяльність. А натомість, Трахтемирів цікавий передусім як історичний об’єкт. Цей півострів схожий на багатошаровий пиріг: таке тут нашарування історичних епох, цивілізацій. Це, по-суті, зріз української ідентичності, її прабатьківщина.

Археолог Дмитро Куштан – керівник Черкаської експедиції Інституту археології НАНУ

– Багато говорять про особливу енергетику Трахтемирова.

– Навіть називають Трахтемирів «місцем сили». Іноді нас запитують, де тут саме той «енергетичний розлом», з якого можна «підживитися енергією». Звісно, конкретного місця, де можна було б зарядитися як телефон заряджається з розетки, немає. Хтось може сказати, що місця, де колись стояли монастирі й церкви, є особливо намоленими, і в цьому сенсі віруюча людина, що приїжджає сюди з «цивілізованих місць», відчуває духовні енергії. Можу сказати, що такі енергії на Трахтемирівщині відчуває багато туристів.

Максим Степанов