Вівчарик: Кожен із нас?

21 листопада чергова річниця Революції Гідності. Сьогодні не всі ті, хто при владі, можуть назвати імені тих, хто загинув на столичному Майдані з їхніх земляків. Зокрема, ми на Черкащині маємо шість Героїв Небесної сотні. Це Максим Горошишин (село Грушківка Кам'янського району), Юрій Паращук (місто Тальне), Юрій Пасхалін (село Носачів Смілянського району), Андрій Саєнко (м. Сміла), Віктор Чернець (село Подібна Маньківського району), Віталій Смоленський (село Фурманка Уманського району). Президент присвоїв їм звання Героя України. Також посмертно їх нагородили Почесними грамотами облдержадміністрації та облради, медалями за заслуги перед Черкащиною, а ще було надано грошову допомогу сім’ям загиблим. Але ж пам’ять не тільки в цьому…

Одразу після Майдану народ хотів бачити у владі тих, хто був активним учасником революційних подій. А оскільки справжні майданівці воліли йти не у владу, а на війну, щоби захищати рідну землю від ворога зовнішнього, ті, що хотіли влади, десь знаходили свідчення про свою причетність до Майдану. І виявилося, що той допомагав ліками, той продуктами, той раптово знайшов своє фото з Майдану, але сором’язливо не показував його раніше нікому. А може не хотів – раптом влада поміняється…

Згодом почалися люстрації і виявилося, що далеко не всі дотичні до Партії регіонів – поганці, бо наповнювали партію з усіх службовців, з кого лиш можна було її наповнити. Щось на зразок давньої КПУ: або ти був в ній, або на вихід. Хоча провина лежить на всіх, адже не одіозні додавали регіоналам респектабельності партії, а отже вводили людей в оману.

Ще згодом ми збагнули, що люстрація таки діє, але найбільш суворо чомусь до тих, хто приймав не найголовніші рішення в ті часи; проте зразу знайшлися шпарини для тих, хто багато чого вирішував.

Далі більше, ці деякі обличчя уміло затрималися і при Порошенкові, і при Зеленському. Ну, хоча при Зеленському маємо таки справді нові обличчя, наприклад, у ЗМІ писали про весільних фотографів, про нардепа, причетного до зґвалтування, прийшов у владу Бужанський, що мріє повернути СРСР, заступником глави Офісу президента раптом став Олег Татаров, який вважає, що майданівці самі собі в спини стріляли, і ця його цитата є на відео в інтернеті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми їх туди не посилали», – чують в спину родичі загиблих майданівців

Майдан, як на мене, у дечому таки досяг свого – Янукович втік (ми зробили те, що, на жаль,не змогли зробити білоруси, і зараз є ризики, що сусідня країна повністю ляже під Росію). Ми отримали асоціацію з СЄ, отримали безвіз. Але, як у тому анекдоті, осад після втечі Януковича таки залишився неприємний, бо ніби й не він один був винен у всьому, а ВСЯ СИСТЕМА.

Проте зараз, схоже, прийшли люди, які не мають ідей. Це називається пристосуванством, але до чого? Інколи здається, що це поки що невідомо і їм. Як при Януковичу, так і при інших президентах, на Черкащині посади раптово стали отримувати дуже молоді люди і, безперечно, дуже досвідчені. От лише в чому? Можливо, в підкилимних перемовинах… Не будемо називати прізвища, бо ж ці люди вже самі понаписували безліч дописів у «Фейсбуці» про те, що вони хоч і молоді, але такі класні!

Та, що там нові люди, вже старі починають повертатися. Так, статті в газетах починає писати Сергій Тулуб, який втік свого часу з Черкащини і взагалі України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артеменко: Про двері, що можна було відкрити

Мене після Майдану викликали до правоохоронних органів, цікавилися відеозаписами з Соборної площі в часи революції. Нібито приїжджав якийсь пан слідчий з іншого регіону, і незалежно хотів у всьому розібратися, покарати винних. Але він цікавився не так луганським «Беркутом», який на Соборній площі бив людей, як тим, хто штурмував Черкаську ОДА у січні 2014 року. Чемно пояснив йому, що я журналіст, а не організатор протестів. Усе, що я висвітлював, є на сайті, є відео. Дивіться панове! До мене інтерес зник…

Нещодавно побував в Естонії, бачив, наскільки вони пішли уперед за нас, хоч старт був приблизно однаковий. Кожен з нас президент, – каже нинішній Президент України. Але я особисто, як президент, просто скопіював би три принципи Естонії: політична відповідальність, незалежні владні інституції і освітній потенціал. Нічого нового. Беремо й робимо.

Бо окрім вигнання Януковича, що ми маємо ще? Можливо, маємо велику довіру до суддів і правоохоронної системи в цілому? Чітко знаємо, хто закатував в часи Майдану Василя Сергієнка? Може, ми чітко знаємо, чому саме на період виборчого процесу був посаджений Дмитро Кухарчук (як би хто до нього не ставився)? Може, ми чітко бачимо, хто покараний за прорахунки в енергетиці, коли напередодні зими бракує і вугілля, і газу? Може, ми бачили, як справжній президент рішуче засудив голову Черкаської ОДА за святкування у столиці під час суворого карантину?

Кожен із нас щось робить на своєму рівні, але рівень можливостей у кожного свій. І тому питати будуть більше таки з реального Президента, а не з того, хто уявив себе ним, надивившись відосиків від влади…

Назарій Вівчарик, відповідальний редактор "Прочерк"