«Ми їх туди не посилали», – чують в спину родичі загиблих майданівців

«20 лютого на Майдан до Порошенка, може, поїдемо, як буде машина. Запрошували. Ми торік на річницю їздили, бо таке не можна забувати. Все було урочисто, гарно. Але важко там бути. Там, де це сталося…» – матір загиблого Героя Небесної сотні Віталія Смоленського Лідія Іванівна робить паузу і зітхає.

З рідними загиблих майданівців ніяково і незручно говорити про ті страшні події, коли вони втратили найближчих. Спогади ятрять їм душу і вкотре хвилюють серце.

Лідія Іванівна живе у Фурманці Уманського району. Її син загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року на Майдані. Рідні кажуть: загинув за кращу долю України, але в селі не всі розділяють їх думку.

«Була в нас суперечка за городи, то мені кинули, мовляв, йди на Майдан скаржитися. Є люди, що дорікають: «Ми їх туди не посилали!» А дехто і взагалі категоричний, каже: «Не було б Майдану, то не було б війни!» А що я маю таким казати? Живу зі своїм горем. Он раніше з суду з Києва виклики приходили. Шукали вбивць майданівців. Чим я їм поможу? За що у той Київ їхатиму? Я що, тих убивць бачила? Та й не знайшов ніхто винних…» – стишує голос Лідія Іванівна.

Зараз їй залишилася лише пам'ять про сина. Про перейменування вулиці в селі на честь сина не йдеться. Щоправда лише цими вихідними встановили пам’ятну дошку на школі, яку вже закрили.

«То де ж ту дошку там вішати? Діти ж там вже не вчаться. Хіба на сільраді чи біля обеліска, але цим не займаються…» – каже мати, яка справедливо хоче більшої пошани до пам’яті загиблого сина, яку вбив попередній владний режим в Україні.

На фото - Юрій Пасхалін

«Людину вбила наша попередня влада. Як таке можливо?» – з болем у голосі запитує мене мати загиблого Героя Небесної сотні Юрія Пасхаліна Тетяна Григорівна.

Днями вона повернулася з лікарні, де лікувала здоров’я. Лише у січні цього року – через два роки після Майдану – отримала статус члена сім’ї загиблого.

«От ви запитуєте, хто допомагає? А хто ж допомагає? Я можу назвати лише представників церкви «Благая вість», які не забувають нас. Он на Великдень торта привезли і листівочку, на 1 вересня допомогли моїй Свєті (невістка – ред.) онука в школу зібрати. Його теж Юра звати. То йому посилку передали. Вони зі Свєтою в Києві живуть, навідують мене. Також був випадок, що в Юри велосипед вкрали, то церква новий подарувала. Як же Юра тішився!» – каже Тетяна Григорівна.

Нагадаємо, майданівець зі Сміли Юрій Пасхалін був розстріляний автоматною чергою в спину, 19 лютого 2014 року. Сьогодні в Смілі досі суперечки щодо перейменування вулиці Рєпіна на Пасхаліна. А в селі Носачів Смілянського району, де народився Юрій, вже й суперечок немає. Там вулицю Леніна, яку пропонували лося перейменувати на Пасхаліна, перейменували в Центральну… У ситуацію втручався голова райдержадміністрації Андрій Колесник, та нічого не вдіяв.

«Бог їм суддя. Я не хочу воювати з людьми, бо не маю на це здоровя. Звісно, було дуже боляче, та зі мною зустрічався голова райдержадміністрації і казав пишатися таким сином, а ті, хто виступали проти перейменування… Знаєте, хтось слід залишає в історії, а хтось пляму…» – каже мама Юрія.

Сам Андрій Колесник у коментарі «Прочерку» визнає, що інколи громадська думка є хибною, проте досить сильною.

«Якийсь немов моральний занепад в людей. Я і на місце виїжджав, і роз’яснював людям ситуацію, вів дискусії. Адже, по-суті, людина загинула за наше майбутнє. Але ось ця містечковість…» – прикро зауважує голова Смілянської РДА.

Влада обіцяє жорстоко карати тих, хто забуває про майданівців

Щороку 20 лютого в Україні відзначатиметься День Героїв Небесної Сотні. Про це йдеться у підписаному президентом України указі «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні».

«Документом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України», - йдеться в документі.

…Все почалося тоді, коли люди з надією на те, що їх почує влада, і Україна стане ближчою до Європи, зібралися на Майдані Незалежності. Режим Януковича відреагував на мирну акцію протесту блискавично, жорстоко, скоївши злочини проти народу. Всупереч цьому, Майдан обріс барикадами, Київ отримав підтримку всіх регіонів країни, зокрема і Черкащини. В ім'я майбутнього люди жертвували навіть життями…

Як відомо, Черкащина має 6 Героїв Небесної сотні. Це Максим Горошишин (село Грушківка Кам'янського району), Юрій Паращук (місто Тальне), Юрій Пасхалін (село Носачів Смілянського району), Андрій Саєнко (м. Сміла), Віктор Чернець (село Подібна Маньківського району), Віталій Смоленський (село Фурманка Уманського району). Президент присвоїв їм звання Героя України. Також їх посмертно було нагородження почесними грамотами облдержадміністрації та облради, медалями за заслуги перед Черкащиною, а також було надано грошову допомогу сім’ям загиблим.

– У той же час, в селі Носачів жителі села відмовилися перейменовувати вулицю на честь Героя Небесної сотні. Подібна ситуація з загиблим журналістом Василем Сергієнком у Корсуні, який прирівняний до Героїв Небесної сотні. Це викликає як мінімум здивування та нерозуміння людей, які при владі в цих громадах, які б не були в політиці зараз, якби не жертви людей, що вийшли свого часу на майдани, – зазначив директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Черкаської ОДА Сергій Пасічник.

У обласній владі переконують, що питання вшанування пам’яті і Героїв Небесної сотні і Героїв АТО – це не просто записи в документах та відзначення чергової дати, а щоденна праця заради розбудови тієї держави, якої прагнули загиблі на майдані.

– І протягом грудня було завдання до влади у районах відвідати родини загиблих. На сьогодні волонтери центру допомоги АТО спілкуються з родинами і перевіряють наскільки інформація відповідає дійсності У цьому питання просто не може бути відписки! Прошу голів РДА і міський голів перевірити, яку інформацію вам подали щодо відвідин родин загиблих Героїв Небесної сотні, а також бійців АТО. Якщо там є якась невідповідність – жорстоко покарати винних, – сказав на нещодавній нараді перший заступник голови Черкаської ОДА Віталій Коваль.

Щоправда не лише в районах, а й в самому обласному центрі проблем з вшануванням Героїв майдану вистачає. Так, нещодавно голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко давав завдання місцевій владі встановити до річниці майдану пам’ятник Небесній сотні в Черкасах. Це одразу ж уперлося в непоінформованість керівництва міста в проблему визначення місця під пам’ятник.

– Думаю, що я більш детально займуся цим питанням. Але з визначенням місця немає проблеми. Ми готові спільно з облдержадміністрацією визначити місце. Без проблем. Та думаю, що також люди мають визначати… – припускає міський голова Черкас Анатолій Бондаренко, хоч визнає, що часу вже на це немає.

Неполагоджений ще з літа минулого року меморіальний рідкокристалічний екран, який встановили на Соборній площі Черкас у 2014 році і який демонстрував інформацію про героїв Небесної сотні й загиблих воїнів АТО. Через літню спеку екран поламався і тепер для його відновлення потрібно 12 тис. грн, який немає… Тож поки центр міста Черкаси у пам’ять про Майдан прикрашає щось схоже на надгробок з поламаним телевізором всередині.

Учасники тих подій: Практично ніяких змін не відбулося!

Приблизно цей час два роки тому в Черкасах вже було затримано багато активістів, серед яких був і свободівець Юрій Ботнар. Більшості приписували участь у штурмах облдержадміністрації. В цей час тоді діяла заборона мирних зібрань в Черкасах, а саму облдержадміністрацію, як і прокуратуру, барикадували сумлінні робітники. Вже ближче до 20-х чисел ситуація в Черкасах стала більш тривожною: дістатися до Києва рейсовими автобусами було практично неможливо, в черкаській будівлі СБУ спалювали документи. І згадуючи всі ті події, черкаські активісти насамперед обурюються відсутність якісних змін в суспільстві, яких очікували після Майдану.

Щодо самих черкаських учасників євромайдану, то вони не вважають себе за нинішньої ситуації в державі розчарованими, бо… не зачаровувалися. Хоч і здобутків після Революції практично не називають.

– У судовій системі не відбулося ніяких змін! Досі вершать правосуддя, чи скоріше, кривосуддя, судді, які забороняли в Черкасах мирні зібрання начебто через грип. Досі працює суддею людина, яка підписувала протизаконну постанову про мій арешт. Тобто, нічого не змінилося. І абсолютно нормально почуває себе суддя, який виніс постанову про те, що я маю сплатити моральну шкоду комуністу Костогризу, який публічно заперечує Голодомор в Україні, – обурюється Павло Карась.

Нині він депутат Черкаської міськради, а тоді, на перетині 2013-2014-их років Павло Карась поряд з багатьма іншими черкащанами висловлював протест проти режиму Януковича.

Таки отримала пільги та посвідчення інваліда війни (як учасник Революції гідності) Ольга Галушка, яка сильно постраждала під час штурму облдержадміністрації в Черкасах – невідомий на неї кинув вазон з вікна будівлі. Допомагала вилікуватись дівчині навіть діаспора. І нині Ольга поновила свою громадську діяльність, та вболіває за створення Національно-природничого парку Холодний Яр.

– Навіть після того, що я пережила, я буду відстоювати свої права і далі. Цей прикрий випадок тільки додав мені бажання жити та боротися за краще майбутнє, – розповідає Оля. – Скажіть, ви раніше бачили, що трьохрічна дитина співає «Гімн», чи студенти раніше ходили у вишиванках?! І я пишаюся цим. Хочу сказати, що той переворот додав кожному із нас більше любові до Батьківщини. Але, розслаблятися немає сенсу. Жах в Україні не закінчився. Я вважаю, що треба краще готувати лікарів, військових, готувати людей психологічно.

– Цьогоріч нам 25 років незалежності та маємо поки сумні моменти. І люди, які нас привели до цього, посміхаються, продовжують керувати, – додає смілянин Сергій Мінін, який свого часу був єдиним мітингувальником на місцевому Майдані. – Нам треба багато працювати, долати корупцію. У нас багато злодіїв… На жаль, просте населення образилося, що люди загинули на майдані, а ніхто за це не сів в тюрму.

Непокараність. Ось це найбільше турбує активістів, яких вдалося опитати виданню.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суддя, що виносила ухвалу про тримання під вартою підозрюваних у штурмі ОДА, – на підвищені

Після штурмів обласного Будинку рад, під час яких правоохоронці заарештували й кинули за ґрати низку ні в чому не винних людей, минув вже не один рік. І якщо у насильстві міліції над громадянами слідчі звинувачували недосяжних нині представників луганського «Беркуту», то інші винуватці й сьогодні живуть і працюють на Черкащині...

– Більшість із суддів, які засуджували невинних, продовжують здійснювати правосуддя. В прокуратурі працюють ті самі, а якщо декого й поміняли, то не на тих, на кого було б слід, – каже громадський активіст, керівник ГО «Волонтер Черкащини» Микола Добровольський.

Разом з тим, як звітують в обласній прокуратурі, на Черкащині скеровано до суду вже 14 кримінальних проваджень, пов’язаних з подіями Революції Гідності».

Як відзвітував днями у Генпрокуратурі України прокурор Черкаської області Сергій Овчаренко, у ході проведення мирних акцій Революції Гідності 2013 - початку 2014 років на Черкащині мали місце протиправні дії працівників правоохоронних органів, суду, спрямовані на перешкоджання вільному волевиявленню громадян, та незаконні дії щодо учасників акцій з боку так званих «тітушок». Встановлено, що до придушення мирних акцій у регіоні було задіяно 100 бійців луганського «Беркуту».

Всього в області розслідувалося 21 кримінальне провадження вказаної категорії.

«На даний час у 14 кримінальних провадженнях щодо 19 осіб обвинувальні акти вже скеровані до судів для розгляду по суті, 3 провадження зупинено у зв’язку з розшуком підозрюваних, 4 - перебувають у провадженні», - заявив прокурор.

Про Андрія Саєнка можна прочитати ТУТ.

Про Юрія Паращука можна прочитати ТУТ.

Про Максима Горошишина можна прочитати ТУТ.

Про Віктора Чернеця можна прочитати ТУТ

Про Юрія Пасхаліна можна прочитати ТУТ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На черкаському фронті без змін, або Згадуючи річницю репресій