– Черкаси – єдине місце, де я така, яка є. Може, дещо розсіяна, дещо смішна чи наївна. Але тут я є собою… Якось я прийшла до школи без ранця. Фізкультура в руках є, а ранця немає – він зостався вдома. Довелося повертатися. А ще пам’ятаю, як одного разу, не перевіривши інформацію, я зайшла у клас з улюбленою іграшкою, бо нібито саме так (без книжок) і потрібно було з’явитися. У результаті з мене всі сміялися. Для чого я все це розказую? Розумієте, Черкаси – це місто, у якому ці та багато інших спогадів складаються, ніби пазлики, у цілісну картинку. Картинку мого народження, мого захисту, мого дитинства… Найбільше часу я проводжу у районі залізничного вокзалу, оскільки саме там мої друзі, моя школа. Зараз я закінчую 11 клас і готуюся до ЗНО. Дуже люблю своє місто, але вчитися тут не хочу. Університет ім. Богдана Хмельницького мені якось не дуже імпонує. Проте готова переїхати з Черкас тільки тимчасово. Черкаси – це центр мого пазлика, його основа. Усі ці події відбувалися у цьому місті. Повертатися сюди я завжди буду.
*просимо з розумінням сприймати зимові фото наших героїв. Над проектом ми почали працювати ще зимою…
реклама
