Лісівниця Олена Лістрова: «Хочете бачити природу, йдіть в ліс. З диванів її не видно»

Олена Лістрова – одна з небагатьох представниць прекрасної половини людства в лісовій галузі, бо працюють тут переважно чоловіки. Вона – інженер з лісових культур, попри хибне стереотипне уявлення, що лісівники постійно працюють в лісах, Олена Лістрова більше часу проводить в офісному приміщенні. Але, звісно, в ліс виїжджає, контролює ріст дерев, дбає про нові насадження. Чого боїться лісівниця у лісі, як реагує на критику в бік лісництв, які екзотичні рослини вона знаходила в лісі, скільки дерев посадила та з чим щораз повертаються з лісу працівники лісового господарства? Про це та багато іншого в інтерв’ю з Оленою Лістровою у рамках проєкту «Фемінітиви». І після цього ви точно маєте змінити своє поводження в лісі.

Фото Наталії Щепак

– Я працюю інженером з лісових культур у Золотоніському лісовому господарстві. Моє завдання – зібрати лісове насіння, виростити посадковий матеріал і потім сіянці посадити на площі, де зрубаний ліс або де територія не зайнята лісом. 6-7 років, і буде покрита лісова площа, тобто вже будуть видні деревця, буде молоденький ліс. Тут важливо зібрати якісний насіннєвий матеріал, висушити, посадити сіянці, а тоді вже пересаджувати у потрібний для цього час, обробивши сіянці спеціальними розчинами.

– А ті ділянки, де можуть зрубати дерева для зимових свят, наприклад, де є молоді ялинки, ви теж доглядаєте і, мабуть, охороняєте?

– Для зимових свят створюємо спеціальні ялинкові плантації. А охороняє їх майстер лісу. Я ж маю частково контролювати роботу тих, хто збирає насіння, садить і доглядає.

– Якщо для лісу треба на початковому етапі 6-7 років, то скільки ви вже виростили собі змін?

– Я працюю вже 11 років, майже 12, отже, дві зміни маю. В деяких ділянках навіть зробили рубки освітлення і прочистки. Це важливо. І одним з показників роботи є рубка догляду молодняка. Якщо таке є, то ліс стовідсотково буде. Значить – росте!

– Що ви садите?

– Черкащина велика і має різні типи лісорослинних умов. Я можу говорити про Золотоніський лісгосп, де, нагадаю, земля більше піщана. Ми заготовляємо шишки сосни звичайної, дуб звичайний, дуб червоний, абрикоси, клени…

– Абрикоси?

– Звичайно. Має бути в лісі біорізноманіття. Може бути навіть яблуня і груша. Між іншим, тваринам в лісі треба чимось харчуватися. До слова, скажу по секрету, що знайшла в нашому лісі навіть бук. Знаю, де він росте, але нікому не розповідаю. Він цінний в господарському значенні, ще зріжуть. А вважаю його у нас екзотичним, бо насправді він любить не такі умови, як у нас. Тут його важко було б вирощувати. Думаю, що в 40-50 роках хтось в тому селі любив рослини і захотілося екзотики. Букові треба багатий ґрунт і вологість.

– Як обрали професію?

– Коли я вчилася в школі, у нас був гурток лісівництва. Спершу я не знала, куди вступати, вагалася з вибором професії. Учитель запропонував мені здобувати професію, що пов’язана з лісовою галуззю. Звісно, спершу я не знала, що це, і спитала його, що робитиму в тому лісі потім (сміється). Але, звичайно, це поверхове уявлення про професію. Я пішла в Лубенський лісотехнічний коледж. Потім навчалася на бакалавра і ще здобувала повну вищу освіту в Уманському університеті садівництва.

– Ви казали, що у школі вагалися щодо професії. Зі сторони помітно, що більшість лісівників – чоловіки. Чи важка у вас професія? Скільки доводиться перебувати в лісі?

– Зазвичай я свій час проводжу в офісі, контролюю роботу, збираю зведення, готую документи. Але декілька разів на місяць виїжджаю в ліс. Треба подивитися, чи прижилися сіянці, саджанці. Загалом професія зобов’язує частково бути ботаніком, бо і мають бути знання про рослини. Що психологічно для мене важко, то це змії і вужі, бо я їх боюся. Але фізично не така й важка робота. З іншого боку, оглядати є що. Площа лісгоспу – 26 тисяч гектарів. Цьогоріч посадили вже 44 гектари лісових культур. Взагалі, скільки рубаємо, стільки й висаджуємо.

– Чому ліси сохнуть?

– По-перше, все має свій вік. І ліс старіє… А по-друге, таки змінився клімат. Може, ми не дуже це відчуваємо, але рослина відчуває більше. Відповідно знижується рівень ґрунтових вод, збільшується кількість шкідників.

– Можливо, просто для нашого клімату висаджували у свій час не ті дерева?

– Лише частково. Наприклад, щодо ялинок, то згідна. А щодо сосен, які теж сохнуть зараз, то – ні. Сосна звичайна одна з тих рослин, що якраз може зростати в наших умовах. У нас піщані ґрунти. Якщо вже взяти Смілу, то там багаті умови для росту і тому там більше дубів.

– Може ліс ослаблювати штучність його створення? Якби ліс був природній, перемішаний, то різні рослини б одне одного підтримували…

– На лівобережжі ліс штучний, і ми це визнаємо, бо там раніше не ріс ліс. Його просто створювали і не лише для деревини, а й для того, щоб захистити ґрунт. Наприклад, візьмемо село Прохорівка, колись там був полігон, а зараз ліс. Читала історію, як у повоєнні роки, попри те, що не було роботи, люди якимсь чином організовувалися і ходили садити ліс, потім поливали його, бо там піски були. Уявіть?

Фото з архіву героїні публікації

Фото з архіву героїні публікації

– Лісова галузь – одна з тих, по якій часто чути критику. Чому так?

– Я думаю, це може робитися спеціально абощо. Бо насправді доглядати і вирощувати ліс нелегко. Часто чути критику від тих людей, які не розуміються на цій справі. Лише на майстра лісу треба вчитися три роки в коледжі. Я ж, як казала, ще вчилася потім в університеті. Зараз маю змогу застосовувати отримані знання. І в нашій галузі багато фахових людей, які оберігають та примножують багатство лісу. Водночас, наша установа також має функціонувати, ми маємо, як би це не здавалося дивним, збирати врожай. Тож коли ліс доходить певної стиглості, його рубають, а навзамін садимо новий. У певному віці ліс треба рубати. Це безперервний процес. Подивіться на помешкання людей. Ми маємо меблі, перекриття в будинках, підлога, інші конструкції, багато з яких зроблено саме з дерева. Окрім того, самі люди інколи знищують ліс. Яким чином? Залишаючи недопалки, залишаючи непогашене багаття. Ми живемо в час смартфонів, і всі можуть писати багато чого. А в цей час лісівники, пересуваючись в лісі по роботі, інколи повертаються зі сміттям. У мене кишеньки в дверцятах автомобіля напхані сміттям, яке я забираю з лісу. Звідки воно там береться, якщо я не смічу. Доводиться проводити і просвітницьку роботу, робимо акції по збору сміття, організовуємо рекреаційні пункти. А потім я повертаюся до тих місць і бачу, що деякі рекреаційні пункти поламані, поряд багато сміття. У мої обов’язки не входить прибирати сміття, але робимо і це.

– Читав десь, що небезпеку становлять не лише багаття, а й скляні покинуті пляшки, які, ловлячи сонячний промінь, діють як лінза і підпалюють траву.

– Є такі випадки, але вони поодинокі. Зазвичай це залишене багаття і недопалки. А у хвойних лісах підстилка дуже швидко може загорітися.

– Куди йде деревина з лісу?

– Через місцеві аукціони всі охочі можуть купити.

– Часто доводиться ловити порушників, які б рубали ліс?

– Зараз незаконних рубок небагато. Та й майстри лісу постійно перебувають на роботі – в лісі, патрулюючи лісові масиви. Що ж до різдвяних ялинок, то штраф за незаконно зрубану ялинку більший, ніж її вартість у лісництвах, тож нащо ризикувати, а краще придбати.

– Доводилося часто чути від екологів та й інших фахівців природоохоронної галузі про дуб червоний як інвазивну породу. Тобто він красивий, але він тут чужак і тисне на інші місцеві види рослин.

– Ми вводимо цей дуб у вигляді смуг, який в майбутньому буде покращувати ґрунт. Та й контролюємо процес його росту, проводячи комплекс рубок. Під час освітлення формується бажаний склад насадження. Вводимо два рядки такого дуба між чотирма рядами сосни. Та й в наших лісових культурах  його всього 20%. В соснових насадженнях бідні ґрунтові умови. Дубу звичайному, нашому, українському, важко буде рости в такому ґрунті, а дуб червоний - буде. Але не лише його садимо, а й березу. Дуб з березою покращують грунтові умови і це буде своєрідний бар’єр при пожежі.

– Бачили тварин у лісах? Вони в нас є?

– Так, з останніх кого бачила – олені. Також бачу кабанчиків, кіз. Бачу і птахів. Я б сказала, що останні три-чотири роки птахів навіть побільшало. Я не орнітолог, але знаю орланів, чапель, одудів, сорок… Тварини є. І не можна сказати, що все в нас погано і природа вмирає. Ні, природа живе, просто з диванів її не видно. Для цього треба їхати в ліс.

– Самі живете в квартирі чи будинку? Багато маєте вдома рослин?

– Живу в селі Коробівка, у приватному будинку. У квартирі не могла б жити. Рослин маю дуже багато, починаючи від крокусів і закінчуючи хризантемами. Маю і лілії, і тюльпани, і проліски, і іриси, і троянди. Звісно, маю і дерева, як фруктові, так і хвойні, наприклад, туї, ялинки. Торік посадила сакуру. На робочому місці в мене орхідеї.

– Як загалом ставитеся до фемінітивів?

– Моя посада на роботі зветься – інженер з лісових культур. Щодо фемінітивів, ще не вирішила. Деякі слова подобаються, а деякі – ні. Так, знаю, що людям пенсійного віку зміни не до вподоби. Я то вже звикла і до більшості таких змін ставлюся позитивно.

Фото Наталії Щепак

– Порадьте, що садити в містах?

– Садити треба виважено. Як в місті, так і край доріг. Наприклад, не тополі, як роблять, а щось інше. Тополя висока, мало живе і в 40 років може втрачати гілля. У цьому контексті пригадую новини, де пишуть, мовляв, щось спиляли і бідкаються. А якщо те дерево впаде? Тож треба бути обережним. Зрозуміло, що і пух дає, а це може викликати алергію. Я б садила в містах липи, клени. Останні, до речі, є різних форм, гарні. Знаю, є науковці, які займаються вивченням поводження рослин в містах. У них треба питати. Між іншим, пригадалося, що в містах зараз пішла мода на сакури. Вони дійсно гарні. Але ви подивіться на цвіт вишні і яблуні. Вони наші рідні і гарні. А головне, вони, на відміну від сакури, ще й плоди дають.

– У вашій родині є лісівники?

– У нас я одна з усієї родини (і своєї, і чоловікової) працюю в цій сфері.

БЛІЦ-ЗАПИТАННЯ

– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?

– Все-таки вважаю, що жінка берегиня роду.

– Хто в вашій родині приймає важливі рішення?

–Вдвох, але інколи, може чоловік думає, що разом, але хочеться думати, що я впливаю на нього (сміється).

– Що в сім’ї, на вашу думку, є чоловічою роботою, а що – жіночою?

– Мабуть, в кожній родині по своєму. У нашій чоловік не допускає мене до таких, суто чоловічих робіт, як-от сантехніка, косіння двору. Мабуть, є якась і більш жіноча робота. Наприклад, я садила днями помідори, а чоловік був поряд. Та в цілому, можемо і разом виконувати роботу.

– Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?

– Позитивно. Якщо складається так, що може вдома бути чоловік з дитиною, то чому б ні?

– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?

– Люблю серіали і детективи. Один час дуже любила історичні серіали, люблю комедії.

– Чи є у вас людина, на яку ви рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?

– Складне питання. Мабуть, по деяких вчинках, діях рівняються на батьків.

– Яку книжку ви прочитали нещодавно?

– Люблю читати. Моя колега, наприклад, запропонувала мені книги українських письменників і я підсіла на них. Єдине, що не змогла подолати свого часу це «Війна і мир» і «Айвенго». Сподобалися Дара Корній, Дарина Гнатко, інші.

– Як ви підтримуєте фізичну форму?

– У спортзал не ходжу, але стараюся не переїдати. Проте люблю солодке. А взагалі, я намагаюся багато ходити, я люблю ходити.

– Де б ви хотіли побувати?

– В умовах пандемії хотілося б вивчити свою країну, все рівно проблематично їхати за кордон. Наприклад, хотілося б поїхати в Західну Україну і в Асканію Нову.

– Яке ви маєте хобі? Чи вистачає на нього часу?

– Раніше любила вишивати. Але зараз немає часу. Лишилося лише трохи часу на вирощування квітів. Ну й за деревами зараз треба багато доглядати. Зараз заклала ще ґрунт для вирощування лохини, тирсу готувала, підкислювала ґрунт.

– Чи маєте ви домашніх тварин? Яких? Хто за ними доглядає?

– У мене є рибки. Разом доглядаємо з чоловіком. А ще в мене є амадіни, пташки, які дуже гарно співають.

– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?

– Не знаю, як в людини може бути одна мрія. На певному етапі кожна людина мріє про щось. І якщо мрія збувається, людина починає мріяти про щось інше.

– Яке найбільше досягнення у Вашому житті?

– Я звичайна жінка. Наукову дисертацію не захистила і в космос не полетіла. Але, думаю, мої досягнення ще попереду.

– Є люди, що почуваються щасливими в процесі роботи, а є ті, хто отримує задоволення вже від результату. Хто ви?

– Я, мабуть, вже задоволена і щаслива, коли отримую результат. Так, саме результат.

– Що б ви задали наступній героїні інтерв’ю?

– Чи ви щасливі? Бо кожній жінці треба бути щасливою.

Назарій Вівчарик

Авторка ідеї Ірина Хроменко