Людмила Бордунос відома в Черкасах передусім як політикиня, заступниця міського голови Анатолія Бондаренка під час його попередньої каденції. Разом із тим, її основна професія – юристка, вона спеціалізується на господарському праві, публічних закупівлях. У рубриці «Фемінітиви» Людмила Іванівна розповіла читачам «Прочерку» про те, чи легко протистояти в суді чоловікам, як їй працювалося в команді Бондаренка, чи є законослухняною водійкою, та багато інших цікавих речей.
Фото Наталії Щепак
– Закінчуючи школу в рідній Боровиці на Чигиринщині, я хотіла стати психологинею. Але не дуже «дружила» з біологією, тому завалила іспит у виш... Але, як казав Уїнстон Черчіль, «успіх – не остаточний, невдчі – не фатальні». Відучившись у професійному закладі освіти за спеціальністю «секретар-машиністка», прийшла працювати в господарський суд. Юридична «кухня» мені настільки сподобалася, що я пішла вивчати право в Чигиринський економіко-правовий коледж, а потім – у ЧДТУ. Працювала помічником судді, звідки пішла, як кажуть «на вільні хліби».
«Я – жінка, яка нічим не поступається чоловікам»
– Передусім, як ставитеся до фемінітивів як жіночих форм назв професій?
– Позитивно! Мені набагато приємніше, коли мене називають «юристка», ніж «юрист». Думаю, це підкреслює гендерну рівність: професію не прив’язують до чоловічої статі.
– Наскільки застосування фемінітивів закріплене в українському законодавстві, правових документах?
– На жаль, на сьогодні – хіба що в українському правописі, затвердженому постановою Кабміну. В будь-якому процесуальному кодексі сторони процесу прописані в чоловічому роді: позивач, відповідач. Щоправда, в юридичній практиці, коли складають заяви, інші процесуальні документи, вживають форм «позивачка», «відповідачка».
У трудовому законодавстві – аналогічна ситуація. В класифікаторі професій практично всі вони названі в чоловічому роді (винятки: друкарка, економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка тощо). Проте, Мінекономіки наказом від 18 серпня 2020 року №1574 внесло в цей документ зміни, згідно з якими «при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для означення жіночої статі», наприклад інженерка, верстатниця, соціологиня.
Практика така: якщо жінка хоче, щоб її професія «звучала» в жіночому роді, вона пише заяву у відділ кадрів. Тобто, автоматичне зазначення жіночих форм законодавством на сьогодні не передбачене.
– Юриспруденція – професія змагальна. Очевидно, вам часто доводиться змагатися в суді з чоловіками. Як вам здається, чи повинна юристка мати чоловічий характер?
– Що ми розуміємо, коли кажемо «чоловічий характер»? Це людина духовно сильна, з залізною волею? Але, на жаль, останнім часом ми дедалі більше зустрічаємо чоловіків-«істеричок», чоловіків зі слабким характером, слабким духом... Справді, дуже часто доводиться «тримати удар», тож юристка повинна мати, як кажуть, «стрижень»: залізний, міцний характер, гарну витримку. До речі, як на мене, витримка більш властива саме жінкам.
– А буває, що чоловіки дивляться на жінку-юристку зверхньо, як на «дівчинку»?
– Дуже часто! Тоді треба доводити, що ти – гідна суперниця, гідна опонентка. Що я – жінка, яка нічим не поступається чоловікам.
– Яка справа у вашій кар’єрі була найцікавішою, а яка – найскладнішою?
– Було дві, одночасно і найцікавіших, і найскладніших. Приміром, ми з клієнтом декілька місяців боролися за укладення договору після того, як він виграв аукціон з публічної закупівлі продуктів харчування. Ми тричі заходили в Антимонопольний комітет зі скаргами, боролися як могли. І отримали перемогу – договір із замовником підписано! Мені подобаються клієнти, які готові боротися до кінця, а не складати руки, мовляв, скрізь домовлено, скрізь корупція, з бюджетом працювати нереально. Реально! Реально, якщо є витримка, впертість і бажання.
У судах моєю найцікавішою та найскладнішою була нашуміла в Черкасах справа, пов’язана із травмою чоловіка, якому на голову впала бурулька. Нам таки вдалося показати, що відповідати повинна Служба утримання будинків. Сама СУБ стверджувала, що крига впала не з даху, а з балконного піддашшя, за яке має відповідати власник квартири. Ми довели, що СУБ відповідає за утримання будинку в цілому, а не тільки за розчистку даху абощо. Через Верховний Суд нам удалося домогтися компенсації людині, здоров’ю якій було завдано шкоди. Я не пам’ятаю, щоб до цього в Черкасах був якийсь досвід стягнення шкоди з комунальних підприємств.
– Із ким у суді важче змагатися – з чоловіками чи з жінками?
– Мені – із жінками. З чоловіками буває простіше. Була в мене одна справа про розлучення і поділ майна. Спокійно, розкладаючи все «по поличках», удалося довести суперника-чоловіка до того, що він сам визнав у суді, що продавав майно, на який було накладено арешт. «Я і далі так робитиму!» – кричав наш опонент. І в результаті наговорив собі на кримінальне провадження... Насамкінець він заспокоївся і підписав мирну угоду на наших умовах.
Звісно, не все і не завжди залежить від статі. Бувають дуже сильні юристи – і чоловіки, і жінки. Але особисто мені завжди було цікавіше працювати з чоловіками.
– А в юриспруденції жінок багато?
– Чимало, але більшість із них сьогодні виконують, так би мовити, поточну роботу. «Акул юриспруденції» більше серед чоловіків. Юристки, адвокатки, все-таки, паралельно є мамами. А отже, менше часу присвячують кар’єрі. Крім того, ні для кого не секрет, що при прийомі на роботу роботодавці охочіше беруть чоловіків, бо вони не народжують, вони, як правило, не йдуть у декретні відпустки, на лікарняні по хворобах дітей (це тільки недавно чоловіків у цьому плані законодавчо прирівняли до жінок). І, зазвичай, жінки жертвують своєю кар’єрою заради сім’ї.
– Ви – теж двічі мама. Як ви знаходите баланс між роботою і сім’єю?
– Виховую дітей після роботи. Коли народила меншу доньку, вийшла на роботу, коли їй було тільки 5 місяців. У нас була дуже чудова няня. А що робити? Я давно розлучена, а дітей потрібно годувати. Крім того, я розумію, що мені потрібно будувати кар’єру, і я її будую.
Фото Наталії Щепак
«Корупція в судах породжує некомпетентність»
– Ваше перше робоче місце було в суді. Відтоді українські суди сильно змінилися?
– Реформи багато чого змінили. Раніше в судах була чітка субординація, начальник був «цар і бог». Тепер кожен чітко усвідомлює свої права. Десь це на краще, а десь – створює «розбрід і хитання». Крім того, зараз більше беруть на роботу по знайомству. Думаю, якби я зараз після училища прийшла працювати в суд секретарем-машиністкою, мене на роботу не взяли б.
Всі хочуть судової реформи, зниження корупції. А реформа, яка зараз відбувається, стосується передусім персоналу. Людей постійно змінюють. Працівники судів не впевнені у завтрашньому дні.
І дивує дуже нерівномірна оплата праці. Судді отримують десятки тисяч гривень, а їхні секретарі, помічники, які часто замість них виписують судові рішення, – мінімальні зарплати. Тож ці люди нічим не мотивовані. А отже – і відповідне ставлення до роботи.
– А високі зарплати суддів вплинули на правосудність їхніх рішень?
– Вони вплинули на рівень життя суддів. Це добре, коли йдеться про принципових суддів, котрі й раніше ухвалювали справедливі рішення. На щастя, такі судді є. З іншого боку, є й такі судді, по рішеннях яких видно, що вони мотивовані, скажімо так, не тільки чинним законодавством. На них підвищення зарплат ніяк не вплинуло.
А взагалі, щоб у суддів були високі зарплати – це потрібно. Їхня робота завжди дуже відповідальна, вона і морально, психологічно тяжка (взагалі судити когось – це дуже важко). Суддя повинен мати великий обсяг знань, постійно дбати про саморозвиток, слідкувати за змінами в законодавстві. Разом із тим, високий рівень зарплат повинен доповнюватися високим рівнем відповідальності за корупцію. А цього поки що немає.
– Ви сказали про те, що суддям важливо мати високий обсяг знань. А як на практиці?
– Чим вища судова інстанція, тим компетентність суддів у ній вища. Але й у судах першої інстанції, є «розумашечки», із якими працювати одна радість. Є судді, яких «витягують» дуже розумні помічники. А близько третині суддів місцевих судів, як на мене, компетентності бракує. Корупція породжує некомпетентність.
«Якщо буде цікава команда, я готова повернутися в політику»
– Чим був обумовлений ваш похід у владу?
– Паралельно з приватною практикою я взялася за юридичне обслуговування політичної партії «Самопоміч». І зацікавилася політикою. Й коли політична сила запропонувала мені представляти її команду в керівництві міста, на посаді заступника міського голови, я погодилася. Робота в мерії – цікава. Хотілося випробувати свої сили. Крім того, я нічого не втрачала, бо розуміла, що після звільнення з посади заступника мера повернуся до своєї звичної роботи.
– А по грошах – втрачали?
– Ні. Зарплата в мерії у мене була гідна, навіть дещо більша, ніж я заробляю, працюючи юристкою.
– Не шкодуєте, що сходили у владу?
– Ні. Посада ще більше загартувала мій характер, який став ще жорсткішим.
– Вас багато разів звинувачували в підігруванні «Новій Якості». Підігрували?
– Я не брала участь у конкурсі, завдяки якому ця компанія стала управителем більшості багатоповерхівок Черкас. Мене не було в конкурсній комісії, я не визначала, хто буде переможцем. Хіба що я була кураторкою департаменту ЖКК й мала від міськради підписати з «Новою Якістю» необхідні документи. До речі, то була нелегка справа – за один день потрібно було підписати близько десяти тисяч документів. Повірте, це дуже складно.
– Тепер, коли ви – незалежна особа, як ви оцінюєте діяльність «Нової Якості»?
– Я живу в приватному будинку й послугами «Нової Якості» не користуюся. З того, що я читаю і бачу, можу зробити висновок, що ця компанія однозначно працює не гірше СУБів.
– Як вам працювалося в команді міського голови Анатолія Бондаренка?
– Ви бачили, як я пішла з команди Бондаренка...
– Завершення було доволі печальним. А початок?
– Більша частина моєї роботи полягала в розв’язанні поточних питань, а проєкти, які хотілося реалізувати, залишалися нездійсненими, бо не було підтримки депутатів.
А взагалі-то в тому складі виконавчих органів міськради, в якому я працювала, «команди Бондаренка» не було. Там була більше «команда Юрія Ботнара». А, відверто кажучи, командної роботи взагалі не було як такої. Можливо, зараз уже є команда Бондаренка, бо, бачу, мерія зараз працює більш злагоджено.
– Ви згадали про проєкти, які хотіли реалізувати в місті. Що це за проєкти?
– Хотілося домогтися будівництва в місті крематорію. Депутати лише підтримали петицію щодо виділення місця під нього (поблизу Хуторів) – і все. Зараз померлих доводиться возити на кремацію до Києва, і тамтешній крематорій перевантажений. Тим часом, у Черкасах кладовища все розростаються на навколишні чорноземи. Таке розширення до безкінечності неможливе.
Крім того, хотілося побудувати сміттєсортувальний і сміттєперобний завод. Приїздили французи, було підписано грантовий проєкт. Але...
Хотілося б, щоб ці програми нарешті були реалізовані в місті. Зараз, бачу, з’явилася президентська програма зі сміттєпереробки. Думаю, сміттєпереобний завод рано чи пізно з’явиться і в Черкасах.
– Після роботи в мерії у вас з’явилося більше друзів чи ворогів?
– І тих, і тих. Дуже багато людей розкрилися. Але ось що дивно: мені казали, що на державній службі друзі є лише доти, доки ти при посаді. А виявилося, що це не так. Більшість людей, із якими я познайомилася в часи роботи в мерії, залишилися моїми добрими знайомими.
– У 2019 році ви балотувалися у народні депутати. Навіщо?
– Як я казала, мене цікавить політика. На жаль, моя команда і я не врахували, що мене можуть пов’язати із негативними сторонами реформи ЖКК і «Новою Якістю». Можливо, якби я не пішла на вибори, ніхто мене з нею і не пов’язував би.
– А тепер – чи готові ви до повернення в політику?
– Думаю, якщо буде цікава команда однодумців, то чому б і ні.
«Я завжди хочу довести, що я розумна і розуміюся в тому, що роблю»
– Ви писали в соціальних мережах, що брали уроки екстремального водіння. Вони вам знадобилися?
– Так! Я дуже шкодую, що не змогла пройти повний курс, і сподіваюся викроїти час, щоб його завершити. Дуже люблю водити. А коли прийшла на курси, то зрозуміла, що всі мої водійські навички були хибними... Ми з моєю старшою дитиною домовилися, що, перше ніж іти в автошколу, вона навчиться екстремальному водінню. Там навчають не швидкій їзді, як дехто думає, а елементарним речам: як триматися за кермо, як тиснути на педалі, як виставляти крісло і сидіти в ньому. Яку позу прийняти, щоб не заснути в далекій дорозі. Як реагувати на небезпеку, приймати ефективні рішення. Завдання – в будь-якій ситуації врятувати своє життя і не допустити, щоб хтось загинув.
– А взагалі-то ви – законослухняна водійка?
– Так... Ну, взагалі-то не можна бути на сто відсотків законослухняним. У наших умовах важливо бути культурним, ввічливим водієм.
А щодо законослухняності... Тут допомагають два страхи: страх завдати комусь шкоди і страх, що про мене у ЗМІ напишуть як про порушницю. Такий собі синдром відмінниці. Він у мене є, хоча у школі я й не вчилася на відмінно. Я завжди хочу довести, що я розумна і розуміюся в тому, що роблю.
– З фейсбуку відомо про ваше нове захоплення – риболовлю. Звідки воно?
– З карантину. З весни 2020 року. Дуже хотілося із дітьми десь відпочивати. І ось стала їздити ловити рибу. Потім друзі запросили на коропову риболовлю. І я зрозуміла, що кращого задоволення, ніж риболовля, для мене немає. Можу просидіти три дні, очікуючи кльову. І яке задоволення, коли після двох днів очікування на третій день ти витягуєш свою «трофейну» рибу!
Перезнайомилася з усіма працівниками ставків. І тут позитивно спрацювало те, що я – жінка. Коли немає кльову, вони мені так і кажуть: «Людочко, не варто тобі сьогодні їхати!» Хоч і втрачають при цьому в грошах!
Риболовля дає те, чого мені так бракує, – спокій і тишу, відсутність людей, метушні, безкінечних телефонних дзвінків, які ніколи не припиняються... Дуже добре перезавантажується мозок!
– Про що міркуєте, коли дивитеся на поплавок?
– Про особисте життя (як же без цього), про роботу... Є можливість продумати, проаналізувати деякі ситуації. Навіть побудувати якісь бізнес-плани. У тебе є можливість подумати про все, що потрібно, але – на самоті.
– Скільки важила найбільша ваша риба?
– Це був короп близько 5 кілограмів! Хвилин 15 його витягувала. Але, як і в кожного рибалки, маю мрію впіймати ще більшу рибу.
– На риболовлі годиться випити горілки по чарці-другій... Як думаєте?
– Горілку востаннє вживала ще в студентські роки. А на риболовлі, якщо їдемо на кілька днів і не потрібно буде сідати за кермо, можу випити пива або смачного віскі.
– Ви сказали, що змушені знаходити час і на роботу, і на виховання дітей. Чому вони насамперед навчилися від вас?
– Думаю, мої доньки зростають схожими на мене. Особливо це помітно по старшій, яка цьогоріч уже закінчує школу. Вона чітко розуміє, що кожна людина має право на кар’єру, власні цілі. Що завдання жінки – не тільки вийти заміж і догоджати родині. Хоче насамперед самовиразитися, «стати в цьому житті кимсь», а вже потім думати про те, щоб завести сім’ю. Мої діти розуміють, що гроші так просто не даються, їх потрібно заробляти, а тому, коли мама на роботі, її в домашніх справах треба підміняти. Так виховується самостійний характер.
– Ваша старша дочка, яка закінчила школу, ким хоче стати?
– Інженеркою. Націлилася на авіа- і ракетобудування, але каже, що готова піти й на іншу інженерну спеціальність. Не хоче поступати на контрактне навчання, щоб не обтяжувати мене. Хоча, насправді, я знайшла б кошти на її освіту.
– У нашому проєкті «Фемінітиви» заведено, що жінки, які беруть участь у ньому, задають питання одна одній. Попередня учасниця питає у вас: «Як ви розслабляєтеся?».
– Крім риболовлі, ще дуже люблю їздити по гриби. Крім того, люблю куховарити, особливо на грилі.
– А що ви запитали б у наступної учасниці проєкту?
– Якщо у вас беруть це інтерв’ю, ви – сильна жінка. Як часто вам хочеться побути дівчинкою?
БЛІЦ-ЗАПИТАННЯ
– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?
– Все-таки берегині роду – це жінки.
– Хто в вашій родині ухвалює важливі рішення?
– Оскільки я мешкаю з двома неповнолітніми дітьми, то важливі рішення завше ухвалюю я.
– Що в сім’ї, на вашу думку, є чоловічою роботою, а що – жіночою?
– В ідеалі сім’ї, який я бачу, важка фізична праця, виконання якої не дано жінці, – це чоловіча робота. В усьому іншому немає роботи жіночої і чоловічої. Кому що подобається робити.
– Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?
– У кого смачніше виходить! Я люблю готувати, але готова ділити кухню з чоловіком, якщо він цього забажає.
– Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?
– Спокійно. Серед моїх знайомих і друзів є чоловіки, які брали декретну відпустку. Вони жили дітьми, їм подобалося їх виховувати, а їхні дружини будували кар’єру.
– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?
– Дуже люблю біографічні фільми. Останнім часом «зайшов» фільм «Темні часи» про Уїнстона Черчіля. Також дуже сподобався фільм «У гонитві за щастям» про американського маклера Стівена Конрада. Серіалів не дивлюся, бо не маю на них часу. Взагалі обходжуся без телевізора, бо не сприймаю той шлак, який від нього походить.
– Чи є у вас людина, на яку ви рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?
– Є люди, якими я захоплююся, – наприклад, мамою (тата, на жаль, уже давно немає). Але кумирів, як у деяких дівчаток, у мене ніколи не було.
– Яку книжку ви прочитали нещодавно?
– Читаю здебільшого фахову літературу. Також останнім часом читаю багато книжок з тайм-менеджменту – хочу навчитися правильно будувати свій графік. Мені дуже подобаються пунктуальні люди!
– Як ви підтримуєте фізичну форму?
– Завдяки активному способу життя. Раніше ходила у спортзал, зараз на нього бракує часу.
– Де б ви хотіли побувати?
– Пару років тому я придбала квитки на концерт групи «Rammstein», який мав відбутися у Швеції. Але через коронавірус його весь час переносять. Мрію, що цей концерт таки відбудеться.
– Зараз модно орієнтуватися на здорове харчування. Чи дотримуєтеся ви якоїсь дієти?
– Дієти не дотримуюся, але здоровому характеру харчування приділяю багато уваги. Завше думаю, з яких продуктів я готую своїм дітям. Жодних маргаринів чи підсилювачів смаку! А коли купляю ковбасні вироби – для дітей це винятковий випадок і свято. Правда, підозрюю, що деякі «радощі життя» їм дають шкільні та інші буфети... Але від того нікуди не дінешся.
– Наступне питання має бути про хобі. Ми вже з’ясували, що для вас це – риболовля, гриби і кулінарія. Чи вистачає на всі хобі часу?
– Я дивлюся по своєму внутрішньому стану. Якщо відчуваю, що мені потрібно розвантажитися, то можу поїхати за місто і в робочий день. Статус фізичної особи-підприємця це дозволяє.
– Чи маєте ви домашніх тварин? Яких? Хто за ними доглядає?
– Так, маю двох кішок і собаку. Діти їх дуже люблять. Доглядаю я.
– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?
– Я – дуже мрійлива людина. Мрій у мене багато, і я не сказала б, що котрась із них уже до кінця здійснилася.
– Яке найбільше досягнення у вашому житті?
– Це – моя особиста незалежність.
Максим Степанов
Авторка ідеї Ірина Хроменко
реклама
Коментарі
Якщо Ви такий розумний - то чому такий бідний? Людочка, може, й бовкає шо попало, і диплом купила - але ж прибарахлилася :)
-Як кремінальна мафія бере під контроль ЖКГ Черкас ?
-Як можна було потрапити в політику з Боровиці,яку контролював і фільтрував покійний кремінальний авторитет?
-Вам не соромно дивитися в очі наріду?
Стрічка RSS коментарів цього запису