Понад 9 млн українців виїхали з країни від 24 лютого через початок повномасштабної агресії російської федерації, - про це 14 липня повідомило видання Reuters із посиланням на дані верховного комісара з питань біженців Організації Об’єднаних Націй.
Загалом в ООН зареєстрували 9 136 006 перетинів кордону з України. Лідером прийому українських біженців стала Польща: станом на 11 липня в країні офіційно зареєстровано 1 221 596 українців, які рятуються від війни. Близько 900 тис. зупинилися у Німеччині, 391 тис. – у Чехії, приблизно по 150 тис. – у Туреччині та Італії. Трохи більше ніж по 80 тис. біженців залишилися у Молдові, Румунії та Словаччині. Про свої враження від життя за кордоном, а саме у Польщі, Чехії, Словаччині та Туреччині, нам розповіли черкащанки.
«Я живу зараз у Чехії, у невеликому місті Літовел, поблизу Оломоуц. Розпочну з позитивного, по-перше, тут дуже класний громадський транспорт. Із будь-якої точки можна дістатися будь-куди. Навіть із найменшого містечка або села завжди є автобуси/потяги у будь-який напрямок. Зауважу, що це комфортний, чистий транспорт, у якому приємно їхати і не думати про те, що тебе хтось задавить або на тебе накричить кондуктор, якому зранку хтось зіпсував настрій. По-друге, мене захоплює життєрадісність і життєлюбство чехів. Вони активно проводять свої вихідні, зустрічаються з друзями і грилюють, катаються на велосипедах, постійно знаходяться у русі. Чесно, не знаю звідки у них стільки енергії береться на всі ці звершення. Також, п’ють багато пива. По-третє, вражає чистота і екологічність. Навіть у цьому маленькому містечку, де я проживаю, на кожному кроці є сміттєві баки, а вдома діє система сортування сміття. У магазини чехи ходять зі своїми шоперами (еко-торбинки - ред.)», – розповіла Діана Мателега.
Крім того, дівчина поділилася недоліками, які помітила за 4 місяці проживання у Чехії: «У зв‘язку з повномасштабною війною в Україні, у Чехії також почали підвищуватися ціни на все: продукти, бензин, комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті. Другий негативний фактор – це бюрократія. Відсутність цифровізації у багатьох сферах життя, що для більшості українців вже давно є нормою, створює зайві складнощі. У Чехії відкрити рахунок у банку, отримати певну довідку, звернутися до лікаря – ціла проблема і купа паперів. Тепер розумію, чому українці, які живуть у Європі або ж і самі європейці, лікують зуби в Україні. Черги до стоматологів тут на півроку вперед, а то й більше. Ціни також «боляче кусаються». Також зазначу, що мені складно морально бути на відстані зі своїми близькими. Важко було раптово перервати всі свої плани і поїхати «в нікуди». Відчуваю постійне напруження і переживання за своїх рідних, які залишилися в Україні».
Про своє перебування у польському Вроцлаві розповіла Дар’я Василенко: «У суботу та неділю все зачинено: ТРЦ, лікарні, аптеки і продуктові працюють за дуже скороченим графіком. Це не зручно у тому плані, якщо ти захворів у п’ятницю ввечері і тобі потрібно до лікаря чи в аптеку, то на вихідних тут нічого не працює. Будуть перенаправляти з однієї лікарні в іншу, де величезні черги і недбале ставлення. Це великий мінус, адже ти не можеш підлаштуватися і захворіти саме у будній день. Другий негативний момент це банківські перекази. Якщо перекидати кошти із картки на картку вони можуть прийти аж наступного дня. Якщо ж ти відправив гроші у п’ятницю, то вони прийдуть у понеділок, адже у вихідні ніхто не працює. Щоправда, є спеціальна система «Блік» – людина має спеціальний рахунок на який одразу можна перерахувати кошти через термінал або з картки. У місті постійно проводять різні ярмарки. Оплата за працю тут вища, ніж в Україні, тому і дозволити собі люди тут можуть більше».
Дівчина зазначає, що поляки дуже добре ставляться до українців, але вже втомлюються від війни. До того ж, є українці, які створюють негативне враження про наших людей. Також Дар’я Василенко додала, що у Вроцлаві правила діють жорстко: «Якщо проїзний прострочений хоча б на одну хвилину, то стягнуть штраф. Якщо ти переходиш дорогу і розмовляєш по телефону, або дивишся у нього, то стягнуть штраф. Майже ніде не можна розпалювати багаття».
«Торонто вважають другою столицею Канади, тому квартири у центрі тут стартують від 2000-2200$. Мінімальної зарплатні вистачає, щоб підтримувати тут середній рівень життя. Загалом у Канаді ціни високі на все: базові покупки у магазині обходяться у 70-80$, похід у ресторан на одну особу складає 100-120$. З усього стягують податки: якщо кофтинка коштує 100$, то додавайте 13,5% податку, тобто вона вартуватиме 113,5$. Від заробітної плати буде залежати, який податок ти сплатиш у державу: з мінімальної зарплатні стягують 20% на податки. Що більший дохід, то більший податок ти сплачуєш. Торонто не подобається тим, що місто брудне, швидкий трафік та багато безхатьків на вулицях. Якщо порівнювати із Києвом, то українська столиця значно чистіша. Канадці, коли чують, що я з України, вони співпереживають та цікавляться, де моя сім’я, коли я виїхала. Загалом вони багато знають про Україну і підтримують. На роботі так само, я не дуже добре знаю англійську, але коли я щось не розумію, вони спокійно показують, що робити, або повільно починають пояснювати. Тобто, вони не нервують, а ставляться з розумінням», – розповіла про свій досвід проживання у канадському місті Торонто черкащанка Ольга Болдуженко.
Враженнями від життя у столиці Словаччини – Братиславі поділилася Владислава Гусак: «Мене здивував транспорт. Усе приїжджає згідно до розкладу, секунда в секунду. Освіта безкоштовна, приймають на факультети лише по екзаменам. Мінуси тут лише в тому, що, наприклад, ніде не знайти свіже м’ясо з вітрини на вагу, лише в пластикових коробках. Зате тут більш розвинена культура сортування сміття, всюди є баки для сміття: на вулицях, в торгових центрах. Вони тут різних кольорів (для скла, паперу, пластику і тд). В Україні більш якісні продукти, наприклад, овочі. У Словаччині вони на смак, як пластик. Я вже до цього звикла, але якщо порівнювати з українськими овочами, то це взагалі різні речі. Самі словаки за менталітетом не такі, як українці. Чесно кажучи, 90% словаків справляють враження людей з вузьким світоглядом».
«Туреччина прийняла 800 сиріт з України. Конкретно в нашому місті Сіде 300 діток. Вони живуть в готелі, поруч з морем. Ми живемо в самому центрі туристичного міста, де люди працюють 8 місяців в році, 4 місяці відпустки проводять в подорожах Європою або ж Туреччиною. Транспорт тут максимально доступний. На кожному автобусі надписи: через які готелі їде і яка кінцева зупинка. Із сміттям тут проблематично, не сортирується взагалі нічого. В торговому центрі 3 смітника, але це тому, що там ходять туристи. Саме для людей, які живуть в комплексах є лише один смітник. Якщо набережна туристична, то вона буквально «вилизана», ближче до гір – вже брудно. Житло з початком сезону виросло в ціні у чотири рази. Наразі Туреччина не допомагає ніяк фінансово біженцям, тому більшість українців орендують квартири», – розповіла Валерія Чернігова.
Дівчина зазначає, що середня ціна на квартири у турецькому місті Сіде зараз складає 800€ на місяць: «Нам дуже пощастило зняти квартиру за 350€ (рієлторські 350€ і за останній місяць також 350€). Живемо у 10-ти хвилинах ходьби від моря. Я візажист-бровіст, тут працюю по своїй спеціалізації, у мене 50% клієнтів - українки. Є ті, які виїхали ще 10 років тому, а є і ті, які живуть тут два місяці. Є і росіянки, які втекли від режиму, не підтримують з сім‘єю повномасштабну війну і наразі живуть тут. За час перебування тут була у двох приватних лікарнях. Так як в мене є «Ікамет» (вид на проживання на рік), моя страховка покрила 80% прийому. В іншій приватній лікарні я була у лікаря мамолога. Узі грудей та прийом лікаря обійшовся у 2000 грн (страховка не спрацювала). Ціни на продукти два місяці тому були у три рази дешевші за наші. Зараз щось дешевше, щось на рівні. Щоб щось було дорожче, ніж в Україні, такого не зустрічала. Наприклад, шоколадка Мілка зараз коштує 14 гривень, турецька кава 100 грам – 18 гривень. Всі овочі і фрукти точно у два рази дешевші, ніж в Україні».
«Найбільше в Туреччині мене вражають люди. За 4 місяці перебування в цій країні я жодного разу не зіткнулась з агресією, сварками, непорозумінням. Турки в кожному магазині запитують: звідки ми. Коли кажемо, що з України, то дуже співчувають, або іноді викрикують фразу: «путін х*йл*». Про війну кажуть, що це дуже жахливо. Проте конкретно, що росія напала на Україну не зазначають тому що, зараз 30-40% від доходу турків привозять саме росіяни», – поділилася Валерія Чернігова.
«Тут дуже люблять котів та собак, вони тут величезні. Щодо клімату, то тут зараз найспекотніші місяці, до 50 градусів. Звикаємо, але голова іноді дуже крутиться. Рятують кондиціонери, які тут в кожному магазині/закладі. Оксамитовий сезон – кінець серпня-вересень. Температура повітря знижується, а море дуже тепле», – додала черкащанка.
Враженнями від чотирьохмісячного проживання у туристичному польському місті Краків поділилася Дар’я Загребельна: «Мене найбільше дивує культура підлітків. Вони не заморочуються над тим, що одягнути. Вони можуть сидіти на підлозі де захочуть: чи то на вокзалі, чи в автобусі. Подобається, що транспорт приїжджає згідно з розкладом і ти можеш на це розраховувати. Проте не подобається, що деякі водії не завжди чекають на тих людей, котрі біжуть до автобуса, бо ще не встигли дійти до зупинки. Ще здивувало, що в неділю тут майже все закрито і поляки проводять час зі своєю сім’єю, гуляють парком чи їдуть за місто. У більшості людей робочий день закінчується о 16:00, але вони рано починають працювати, як правило з 7:00. Позитивним плюсом є знижки у магазинах, тут під час розпродажів суттєво зменшують ціни на товари і можна гарно зекономити».
За даними опитування, яке провело Агентство ООН у справах біженців у шести європейських країнах, більшість українців, які там отримали притулок, бажали б після закінчення війни повернутися на батьківщину...
Відома черкаська ведуча Ольга Касянова з початку повномасштабного вторгнення з синами – за кордоном. Фото з «Фейсбуку».
«Хто з вас проходив практику «колесо балансу»? Вам ніколи вона не здавалася трохи штучною історією? Ділиш своє життя на сектори, які пропонує коуч, секторам створюєш рейтинги, силою залізної дисципліни «підтягуєш» сфери-двієчниці. І наче б то маєш відчути отой благословенний баланс. Але чогось - ні.
Перші 4 місяці повномасштабної війни я час від часу чула: «Відпочинь, не заганяйся, піди на якісь курси, покажи дітям пам’ятки культури»… і це звучало, як «ну, подивись на своє криве колесо. З твоїми сферами «відпочинок, сім’я, робота, здоров’я, фінанси - не все ок». Так, от я щиро вважаю, що зі мною все було ок. Відповідно до ситуації і моїх цінностей. В моєму колесі були ті сектори, які були важливі для мене, і за 10-ти бальною системою вони всі були прокачені на 10-чку: сфера суму, відповідальності, волонтерства, віри, зневіри, злісті, любові. І через усі сфери водяним знаком - сектор «війна». Там не було місця для курсів, пам’яток культури і йоги. Не хотілося, не моглося.
А потім назви секторів почалися змінюватися. Це відбувається, коли випиваєш якийсь стан «до дна», коли якась нова субособистість хоче проявитися. Тоді в мене з’явилися сектори «сестринство», «творчість», «самість», «спонтанність» і навіть «море». І з ними теж все ок. Я прошу вас, не порівнюйте свої життєві колеса з іншими. Ваші назви секторів унікальні, серед них може не бути плашки «стосунки», якщо вам не до них. І не потрібно під схвальне кивання коуча відважно перетворювати сектор «мені до біса боляче і складно» на сектор «я - переможець». Всьому свій час. І сектор «війна» колись перетвориться на «мир». Саме тому, що наші різні колеса, зроблять кожен - свою справу», - пише в соцмережі Ольга Касянова
Дарина Подолян, містечко Остервольде (Нідерланди).
Коли в мене питають, як я справляюся зі своєю життєвою "ситуацією", я розповідаю, що звісно часом говорю з друзями, повернулась до психотерапії, завантажуюсь справами, шукаю нові сенси, але це все не порівняється з цими трьома кілометрами туди і назад двічі на день, коли я слухаю українські пісні і співаю так голосно, як мені дозволяє горло, яке тут постійно трохи застуджене. На початку в мене був період "України" Петриненка, яка, здавалося, ніколи не набридне і не втратить актуальності.
Потім почались золоті хіти юнацької меланхолії. І от коли вже ні Бумбокс, ні Крихітка, ні Океан Ельзи, ні Вів'єн Морт не давали достатньо полегшення, я почала шукати більш сильну дозу українського катарсису. І я її знайшла. Мій шлях проліг через "Ні обіцянок ні пробачень", затримався на повторах "Жовтого листа" і "Пісня буде поміж нас" Івасюка і нарешті досягнув максимальної вершини – "Минає день, минає ніч" Миколи Мозгового», – пише черкаська активістка Дарина Подолян, яка з дітьми також за кордоном.
Анастасія Бут, фото надані героями публікації та редакції "Прочерку"
Коментарі
Можеш навіть вважати що мій батько керував витверезником, у якому твій дідусь був постійним клієнтом
За 18 місяців трохи вивчать мову, знайдуть нормальну роботу, зарплату, облаштують побут. Діти будуть вчитися в місцевих школах, універах. І хто повернеться? Аби тільки зуби полікувати.
Як подивитися..Може і щастя..
Ніякого соціяльного захисту в совку не було.Ну хіба що витверезники "захищали" від "зеленого змія".Зараз нащадки пацієнтів тих витверезників дочекалися приходу "руцкого міра" в Маріцполь і з радістю п"ють воду з калюж і жеруть голубів....
В гостях добре, а дома краще!
Стрічка RSS коментарів цього запису