Як живе екс-губернатор Черкащини?

 У гостях колишнього голови Черкаської облдержадміністрації Володимира Лук'янця побувала «Газета по-українськи».

Заходимо в під'їзд. Водій каже консьєржу: «До Лукича». Проводжає до трикімнатної квартири екс-губернатора на другому поверсі. При вході на тумбочку кладе дві пачки цигарок «Мальборо» й виходить.

Екс-губернатор, депутат обласної ради Володимир Лук'янець запрошує на кухню. Знайомить із дружиною Галиною, 56 років, донькою Інною, 37 років, та 6-річним онуком Владиславом. Кухня обставлена італійськими меблями зі світлого дерева.

– Три роки тому зробили ремонт, від попереднього лишилася тільки плитка. Замовила цю кухню за каталогом. Три місяці робили, тиждень збирали, – розповідає Галина Василівна. Донька Інна готує чай. Ставить вазу із печивом та цукерками.

– Це аби не дівчата, то я б і не знав, звідки ця кухня, – каже Лук’янець, слухаючи дружину.

– Ремонт робили, коли перекрили міст через Дніпро і Лукич зняв квартиру в Золотоноші на місяць, щоб не їздити з роботи додому. Він дуже великий противник ремонтів, тому починали, доки його не було дома, – продовжує дружина екс-губернатора.

Володимир Лук’янець з 2003 року працює генеральним директором холдингу «АгроЗлатодар». Щодня їздить на роботу до Золотоноші.

– Тато в нас дуже чесний, для себе нічого не візьме. Купити цю квартиру ми вмовляли його. На перших порах він сюди навіть не заходив. Усе робила мама, а тато жив з нами, не знав навіть, на якому поверсі купили квартиру, – розповідає донька Інна. – А потім уже перед Новим роком із чоловіком перевезли всі татові речі в нову квартиру. Він саме вертався з відрядження, ми йому дзвонимо й кажемо: «Ти їдеш зразу в нову квартиру, твоїх речей у нас вже немає». То він вночі приїхав, навіть світло не вмикав, дійшов до спальні й заснув. Уранці прокинувся і роздивлявся кімнату з таким виразом: «Куди я потрапив?». Тиждень звикав до нового житла.

– Це було, доки ми не потрапили у 5-кімнатну квартиру Райкова (колишній директор «Азоту», – ред.) на 150 квадратів. То Лукич тоді розправив плечі й каже: «Хух, я думав, що сама крута квартира у нас», – підсміюється дружина.

На підвіконні за зеленим тюлем стоїть сім різних кактусів. У кутку кухні на тумбочці – сувенірний годинник у формі статуеток двох закоханих.

– Це подарували на день народження. У нього ж така посада, що годинники дарували без кінця. Я вже й на роботу забирала, всі кабінети заставила, – каже Галина. – А у Владіка є іменний годинник від Валентини Матвієнко (екс-губернатор Санкт-Петербурга, – ред.).

– Ой, глянь, яка краса, – вигукує Володимир Лукич. За вікном падає лапатий сніг. Йде в коридор за кашкетом, щоб вийти на балкон покурити. Галина Василівна показує квартиру. У коридорі стоїть шафа-купе, на стінах висять картини.

– Це все подарунки з Петербурга від Валентини Матвієнко, – каже Лук’янець. – Хіба ж в мене грошей вистачило б на це все? Зараз на ліки не вистачає, хоч і зарплата солідна.

У робочому кабінеті одразу за кухнею – стіл із телевізором та комп’ютером. М'який шкіряний диван, книжкові полиці. Онук Владислав сидить грається на комп'ютері. Володимир Лук’янець бере його на руки. До діда внук звертається – Вова, а до Галини Василівни – бабуся.

– Коли останній раз робили ремонт, то додали книжкових полиць, – розповідає дружина. На полицях виставлені сувенірні статуетки. – Цього ж дарилося без міри. Ще й на дачі трохи стоїть.

– Половина книжок – на дачі. Маю 400 томів тільки історії, – Володимир Лукич дістає подарункове видання про Санкт-Петербург «История города». – В області їх усього два примірники – у мене й митрополита Софронія.

На стіні над диваном – шість ікон.

– Це останнім часом почали таке релігійне дарувати, – говорить. – Я маю три церковні ордени, але в церкві не хрещусь. Софроній жартує постійно: «Коли я тебе навчу хреститись?». Не хрещусь після такого випадку: 1990-го року у Христинівці люди зібралися на площі на Водохреще, бо заборонили привезти батюшку. Я дав доручення, щоб привезли. До обкома партії дійшло. Викликали, питали, як я таке собі дозволив. А тоді, коли закривалася партія, як ломанули всі молитися – щоб тільки посади зберегти. І я до цих пір не можу змиритися. Це фарисейство, – пояснює екс-губернатор. – Коли нагороджували орденом Миколи Чудотворця, вручати мав Блаженнійший Володимир. Софроній питає: «Ну, ти там хоч перехрестишся?». Відповів, що ні, тому вручав митрополит у кабінеті.

Між кабінетом і спальнею у коридорі висить картина, на якій зображений Софіївський парк.

– Тут була ікона святого Володимира, привезена із Почаєва. Як відкрили церкву в моєму рідному селі, то я туди подарував, – розповідає. Веде до зали через широку арку, оздоблену білою ліпниною з позолотою.

– Якщо чесно, вона нам вже не потрібна, – сміється. Кімната оформлена в зелених тонах. Посередині – великий стіл із темного дерева, на ньому – старовинний свічник. Під стіною – шкіряний диван і два крісла. Скрізь лежать великі м’які іграшки. – Це був спецпід'їзд, де жило все обласне керівництво. На Новий рік ходили по черзі один до другого, збиралися. Тоді це потрібно було. Оці сувеніри – коньяки, вина – більшість петербурзьке. Із раритетних речей – царський посуд від Матвієнко, – говорить Володимир Лукич. – Із Матвієнко познайомився, як вона була віце-прем’єр-міністром Росії, а я був у складі урядової делегації. Тоді набрав їй 12 пачок цукерок «Пташине молоко» із заводу продтоварів у Шполі. Часто спілкуємося.

Наостанок дружина екс-губернатора показує спальню. Кімната оздоблена у біло-синіх кольорах. Скрізь лежать м’які іграшки.

– Внук дуже довгоочікуваний, і вже коли він з'явився, то я стільки накупляла цих іграшок. А тепер і на дачі – купа, і на балконі складені ще лежать. Я вже думала, що треба їх зібрати й завезти в будинок малютки. А телевізора в спальні ніколи не було в нас, тут відпочивати треба.

О 14.50 прощаємося. Галина Василівна йде на кухню варити суп із фрикадельками для онука. Володимир Лукич – відпочивати. На прощання цілує руку.

– Ой, ще джентльменські замашки в тебе не вмерли, – усміхається дружина.

– Галино Василівно, щоб ти знала: ще забалакати кожну можу, а от що далі робити – не знаю, – сміється екс-губернатор.

Цифра

12 разів переїжджав Володимир Лук’янець із родиною. Кілька років жив у готелях. Найдовше пробули в Христинівці – 15 років.

Був головою Черкаської облдержадміністрації у 2000-2003 роках. Посварився з тодішнім головою адміністрації Президента Віктором Медведчуком. Згодом Лук’янця звільнили з посади.

Із дружиною Галиною разом – уже 38 років. Познайомилися в Умані, обоє навчалися в сільськогосподарському інституті. Одружилися у 19 років.