Водії – про черкаські дороги: не їдуть, а крадуться і без нервового зриву додому не повертаються (ВІДЕО)

«Про них не говорять тільки ліниві або мертві. Про них складають пісні й знімають програми. Це вічна тема для світських розмов. Важливіша навіть за політику. Один черкаський журналіст пропонував зробити їх туристичним брендом нашого міста. А що? В Каневі є гора, в Чигирині – козацькі місця, в Смілі – психушка. А в Черкасах що?..» Саме такими словами розпочав свою програму «Місто. Правила користування. Черкаські дороги», що на телекомпанії «Вікка», її ведучий Олексій Хуторний. Ідеться в ній, якраз про черкаські дороги.

Тезка головної столичної вулиці – Хрещатик – має декілька цікавих особливостей. По-перше, вона вдвічі довша за свою київську колегу. По-друге, черкаський Хрещатик хоч і центральна артерія міста, зате по ній не ходять маршрутки. Тут можна зустріти радше лімузини.

– Ось Хрещатик добре зробили. Приємно їздити. Хотілося б, щоб усі були такі дороги, – ділиться спостереженнями водій лімузина Сергій Логвиненко.

На інших же черкаських шляхах у водія цієї середньостатистичної української машини трапляється ось що:

– Бачите, з моїми габаритами, якщо я об’їжджаю передніми колесами, то налітаю задніми, або навпаки, – веде далі чоловік.

А буквально якихось сто років тому Хрещатиком гарцювали не лімузини, а цілі табуни пишногривих скакунів. Бо вулиця була таким собі даунтауном – місцем, де вирішувалися всі ділові питання. Кажуть, нещодавно тут знайшли столітню бруківку. Певно, наші пращури таки вміли прокладати свій путь краще, ніж ми, але це вміння вони забрали разом із собою.

– Ми не їздимо, ми крадемося. Це дві великі різниці. Хотілося б нормально їздити. Все-таки XXI століття, – зауважує Сергій Логвиненко.

Та не тільки водії у Черкасах скаржаться. На інвалідних візках теж їздити несолодко.

– Я краще б їздив по тротуарах, а так, як їх немає, доводиться їздити по дорозі, – ділиться людина з особливими потребами Андрій Позябкін.

І поки учасники дорожнього руху на вулиці Хрещатик крутять носом, будівельники наполегливо працюють.

Кипить і парує асфальт і на вулиці Котовського. Дорожню революцію досвідчені робітники здійснюють по всій Україні. Тому вони, мабуть, десь таки й бачили мрію всіх наших водіїв. Але на запитання, чи є таке місто в Україні, де б були всі нормальні дороги, жартома відповідають: «Бориспільська траса» і додають, що міста, де б усі дороги були гарними, немає.

А ще, кажуть, аби дороги були нормальні, треба «задовбати» керівництво міста.

– Робити по технології все. І будуть нормальні дороги, – переконують.

І якщо цього найближчим часом не станеться, черкаським водіям загрожує хронічний нервовий параліч.

– Наші водії, коли їздять по місту Черкаси, без нервового зриву додому не вертаються, – каже водій Владислав.

Вулиця Благовісна є рекордсменом серед кількості заторів. Дехто із кермувальників не витримує – курить просто в кабіні.

З часом машин тут стане ще більше. Бо ремонт. Тому одному з найдовших міських шляхів загрожує доля стати ще й найповільнішим.

Є в місті й дуже спокійна вулиця Гоголя – де не шумлять двигуни й не смердять вихлопні труби. Сюдою полюбляють їздити велосипедисти. І не тому, що для них тут обладнані спеціальні доріжки. А тому, що водії авто обминають її десятою дорогою. Та й вони скаржаться на якість доріг.

– Місцями є погані дороги. Я вночі на рибалку їжджу, то особливо обережно, бо можна вскочити в яму, – розповідає велосипедист Володимир.

А от на вулиці Сєдова звичайнісіньке розбите перехрестя виглядає по-особливому.

Георгій Сєдов, організатор першої російської експедиції до Північного полюсу, напевно, ніколи й не подумав би, що його іменем назвуть вулицю маленького українського містечка, яку, до того ж, постійно перекривають, перекопують, а водії та пішоходи згадують незлим тихим словом. Водії ж обурюються, мовляв, самі бачите, що твориться. Що ще сказати?

Про вулицю Сурікова у Вікіпедії можна знайти таку інформацію: «Утворена 1961 року й названа на честь героя Радянського Союзу Олексія Сурікова… Вулиця неширока й повністю асфальтована…»

Аби передати всю атмосферу цієї дороги, найбільше підійде не лише «Похоронний марш» Шопена, а й саундтрек одного з фільмів Еміра Кустуріци.

– Тим більше ця дорога веде на кладовище. Людей в останню путь проводжають. І по цих ямах покійник їде…, – каже водій Віктор Іванович. – Цей шматок дороги і об’їзна – всі люди їдуть транзитом по цих дорогах. Що вони можуть подумати про нас хорошого? Про наше місто?

Однак лихо не без добра – такі шляхи змушують тягнутися до високого, надихають водіїв чолом торкнутись неба.

– У мене тягач «Урал», автомобіль підвищеної прохідності, то я ще дістаю дах головою, – жартує пан Віктор.

Є у вулиці Сурікова й рідна сестра-близнючка – Оборонна. Чесно, трохи незрозуміло, чому її назвали саме так. Версія №1: Через те, що тут розташована черкаська ДАІ. Розумієте, це символічно: люди охороняють спокій на дорогах. Варіант №2: хтось таки обороняє саму вулицю від того, щоб сюди приїхали комунальники й таки відремонтували її.

Наш бездорожній квартет вінчає вулиця Героїв Дніпра, що названа на честь героїв Радянського Союзу, які воювали за місто під час форсування Дніпра в 1943-му році. Таке враження, наче війна тут закінчилась лише нещодавно.

70 років тому на цьому місці плавали риби, а не їздили машини. Після дощу район віддалено таки нагадує підводне царство.

Натомість інша справа на сусідній вулиці, космонавта Гагаріна. І якщо, наприклад, по Героїв Дніпра необхідно повзти, то по Гагаріна можна літати. Чим водії успішно й користуються.

Після того, як її розширили й відремонтували, головний біль зник у черкаських водіїв, але… з’явився в пішоходів. Їм, щоб перейти через дорогу буквально рік тому, треба було витратити чималу дозу нервових клітин. Зараз же їхні нерви бережуть світлофори. А долати гірські вершини надихають кольорові олівці.

Жаль тільки, що не існує таких олівців, які б розмалювали настрій черкаських водіїв. Щоб вони не згадували про владу, а раділи життю… Чому б замість того, щоби плюватись і матюкатися на автошляхи, не пишатися ними? От, наприклад, взяти Пізанську вежу. Інженер не проектував же її кривою. Він будував нормально, але не врахував особливості ґрунту, і вона похилилася. А тепер скажіть, хто знав би про якусь там Пізу, якби не цей горе-технік?

ТУТ можна переглянути відео.