Знайомство з Естонією для мене починається заочно, ще в аеропорту Жуляни, де зустрічаю знайомого, який саме летить в цю прибалтійську країну на роботу. Раніше він працював на заводах Чехії, але постійно відчував певний мовний бар’єр. З цим в Естонії легше. Український роботяга не знає англійської, як, в принципі, й естонської, але завжди може порозумітися там російською. Загалом росіяни в цій Прибалтійській країні друга за чисельністю етнічна група після власне естонців. Українці там теж не в меншості, всього в Естонії 100 тисяч людей українського походження. Згідно даних податкової, 18 тисяч українців працюють в Естонії легально і оформлені належним чином (у той же час 10 тисяч естонців працюють у Фінляндії).
Тут немає олігархів, майже немає в домівках кондиціонерів, зате тут є домовленості між політичними партіями щодо ЄС і НАТО – це теми, які не обговорюються і на яких не спекулюють. Тут так само є ТЕЦ, тут є сміттєпереробні заводи і є автомобілі, але повітря набагато чистіше, бо те, що вилітає з труби контролюється. Тут немає купи поліціянтів навколо президентського палацу в парку у центрі столиці. А Верховний суд тут розташований не в столиці, так само як і найпотужніший університет країни. Тут не треба купувати воду, бо її можна пити з крану, принаймні в Таллінні точно.
Чому їм вдалося?
Щоб втрапити в Естонію, облітаємо Білорусь за маршрутом Україна-Польща-Литва-Латвія. Мені особисто Таллінн нагадує щось середнє між Страсбургом і Краковом.
Готель Viru знаходиться мало не в центрі Таллінна. Біля нього однойменний торгівельний центр, від якого починають свій рух міські автобуси. До слова, громадський транспорт безкоштовний для зареєстрованих жителів Таллінна. Звідси рукою подати до Старого міста, яке є, власне, одним з родзинок столиці Естонії. Старе місто збереглося тут чи не найкраще в Європі. Сам Таллінн яскравий, але ці вулички, купецькі будиночки, паби і ресторанчики старого міста притягують, як магніт.
Дивовижними є дерев'яні будиночки першої половини 20 століття. Їх багато і ахітектурну цінність представляють цілі вулиці таких будинків. Мимоволі пригадуєш Черкаси, де сучасні будівельники вперто намагаються порушити цілісність вулиці Байди Вишневецького біля Замкового узвозу тощо. Гарна двокімнатна квартира в старому Таллінні може коштувати і 200 тисяч євро, але в спальних не таких статусних районах звісно дешевше.
Та починаємо ми зустріч з містом з лабораторії synlab, бо не всі з групи українських журналістів вакциновані, або це вакцина, яка в Естонії не визнається. Дівчина в лабораторному центрі, що робить нам ПЛР-тест зауважує, що її дід з України і вона була у Львові. Спілкується з нами російською, яку знає добре. Власне , у Талліні багато вивісок і сервісу на трьох мовах: естонській, англійській і російській. Тут справді багато приїжджих і навіть деякі держустанови дублюють сайти трьома мовами.
У місті зустрічаємо жінку з Вінниці, яка приїхала до дітей, няньчить онуку. Світ тісний.
Саме ж Старе місто мені інколи нагадує Страсбург, а місцями Краків, це якщо входити крізь центральні ворота... Вийшовши на площу, відчуваю дежавю, немов я тут бував. Стара площа в чеському Плзені мені теж схожа на цю естонську.
Червоні велодоріжки - невід’ємна частина Таллінна
Я розумію, чому Старе місто Таллінна включене у спадщину ЮНЕСКО. Це ідеальне місце для купівлі сувенірів, а з Верхнього міста відкривається неймовірний краєвид на естонську нічну столицю.
Поблукавши старим містом, можна вийти крізь урбаністичні стилізовані квартали просто до фінської затоки. Порт тихий і спокійний, місток переливається кольорами, лиш здаля чути наполегливе крякання птахів. Тут неймовірно дме, і я розумію тепер, чому Таллінн називають містом вітрів.
Десь там за заливом нібито з телевізійної вишки в ясну погоду можна побачити Хельсінки. Принаймні так казали колеги тележурналісти, але я не перевіряв. Тут до пандемії надто часто ходив паром на Фінляндію, куди їхали молоді естонці працювати.
З сільського додатку, яким були в радянські часи, вони стали потужним ІТ центром. Тут, власне, сам радянський період називають окупацією, вони не підміняють поняття. Не забувають сталінські репресії, цензуру, примусове переселення народів. А музей у них таки не музей радянського періоду, а музей окупації, від чого в росіян підгорає. Нині Естонія одна з найрозвинутіших Європейських країн. Ця прибалтійська республіка якось викрутилася без нафти, газу, золота, алмазів. Тут, скинувши комуністичне ярмо, застосували реституцію, тобто жилий фонд і земельні угіддя передали тим, хто і мав все це до другої світової. І попри можливості займатися молочарством, скотарством , влада поклала ціль на технологічний розвиток. Така собі програма "стрибок тигра", коли держава спрямувала зусилля на розширення комп'ютерно-обчислювальної продукції.
Ага, додам, тут дуже лояльні податки. Невдовзі цю систему треба буде змінити під тиском ЄС. Але поки це дало змогу залучити сюди провідні закордонні фірми.
До слова, відомі нам всім Skype та Bolt - винаходи саме естонські....
Міністр іноземних справ Естонії хоче дині з України
Власне, один з важливих пунктів візиту українських журналістів в Естонію – участь у конференції Східного партнерства. Спершу знаходимо близьку душу – Борислава Березу і фоткаємося з ним, а вже опісля починаємо роботу.
Серед виступаючих багато представників різних країн. Є і білоруси, які нині тут в меншості і є такими собі неофіційними представниками країни, бо офіційний Мінск не бажає їхати на таку подію.
Тут наголошувалося, що партнерів східного партнерства хочуть бачити членами ЄС... (якщо що, то це про нас, українців, зокрема).
За два місяці буде саміт країн ЄС. Цьому і передує щорічна сьома конференція Східного партнерства (самому Східному партнерству виповнилося 12 років). Представник Єврокомісії каже, що цьогоріч проблем більше, бо складний міжнародний контекст, пандемія. Він визначив три ключові слова: життєздатність, реформи і відновлення. В Україні ж за останній час побачив багато результатів і перспектив.
Тут варто делікатно нагадати, що всім відомий Зеленський не так давно називав східне партнерство напівживим (на Батумській конференції). В цьому контексті трішки було соромно , адже саме представництво Східного партнерства часто згадувало Україну і не в негативному контексті.
Посол Чеської Республіки до слова, сказав, що вони збираються співпрацювати з країнами Східного партнерства в сфері економіки і навколишнього середовища, але при цьому сказав, що нікого не силують тут бути. Нікого не ставлять насильно перед вибором, не нав'язуть вибір у регіонах...
Щоправда Міністр іноземних справ Естонії наголосила, що країни Східного партнерства знаходяться близько одне до одного, і вона мала на увазі не лише географічну наближеність.
Тут були й люди, які "допомагають реформам в Україні". Зокрема, йшла мова про допомогу в будівництві електронної держави в Україні. Про допомогу українським організаціям і "підтримки стійкості України".
Водночас, міністр закордонних справ Естонії, пані Ева-Марія Лійметс зауважила: якщо в деяких країнах правоохоронні органи не справляються з питаннями прав людини, то нема довіри до таких країн. Треба таким країнам реформовуватися всередині. Мабуть , на цих словах представникам з України треба було засоватися на стільцях. Але пані Ева-Марія добила простотою: наголошувала на демократії, рівноправності, правах людини. Окремо торкнулася і аграрної євроінтеграції.
"Я б хотіла бачити більше динь з України, вишень з Молдови. Треба допомогти країнам розвивати експорт, інструменти для електронного контролю кордонів". Інтеграція в цифровий ринок ЄС важлива! - наголошувала доповідач.
Один з доповідачів, не називаючи країни, сказав, що громадяни самі розуміють, чи є в них корупція і чи працює влада для народу, чи для себе...
Між іншим, згадана була і Авдіївка, як місце, де люди "боряться за свободу і в тому числі свободу Європи".
Прокурор з Естонії, юрист Marika Linntam, яка допомагала реформувати судову систему в Україні розповіла, що в Естонії з Україною є спільні моменти. Це вона розповіла під час обговорення судових реформ.
Один з активних прибічників судової реформи в Україні, голова правління фундації DeJuRe Михайло Жернаков розповідав: судова система Україні дісталася в спадок від радянських часів. Але ми зробили помилку – дали право суддям реформувати самих себе. Це добре в розвинутих демократичних країнах , але в нас підхід виявився невдалим. Так у судді питаємо, звідки будинки, квартири, а вона каже, що була в юності в Німеччині і заробила на ягодах. Це прикро.. і вона далі отримує посаду. Але ми маємо і позитивні моменти. Так є антикорупційний суд, який діє в кращих традиціях західної системи. Винесли урок : не допускати учасників системи до реформи системи. І ми не зупинимося на півшляху.
Важливі аспекти життя: освіта, медицина, медіа
Щоб подивитися на естонську медицину їдемо в медичний центр «Медікум». Всюди чисто і акуратно. Тут у закладі дбають не лише за якість надання послуг, а й за, власне, позиціонування медика в суспільстві, його імідж. Раніше це була районна поліклініка. Тепер це приватна клініка, що обслуговує близько 150 тисяч осіб. У цьому районі Таллінна компактно живуть російськомовні, тож у клініці раді російськомовним лікарям, але ті не дуже хочуть іти працювати з таким населенням. Кажуть, естонці як пацієнти більш уважні, совісні і вдумливі, аналізують, що приймають, читають інструкцію і пам’ятають історію лікування. Що ж до росіян, то ті часто все перекладають на лікаря, щоб дарма не перейматися тим чи іншим питанням.
Тут, як і в нас, люди йдуть підписують угоду з сімейним лікарем. Діти автоматом до того сімейного лікаря зараховуються, в якого обслуговується мама, всі сімейні лікарі це приватні підприємці. Держава в них купує послугу.
Директор з маркетингу медичного закладу Єва Висоцька каже, що в приватну клініку пацієнти йдуть не тому, що районна поліклініка неякісна, а просто не справляється інколи, багато пацієнтів. МРТ в приватній лікарні роблять за годину, а в державній три тижні можна чекати. Найбільш цінні лікарі офтальмолог і психіатр
Зарплата у лікаря 15євро в час, а в медсестер 9.70....
Загалом радянську систему охорони здоров'я змінили 30 років тому, перейшовши на шведську модель. Тому вже все працює давно і збоїв немає. Історій хвороб паперових немає з 2008 року (деталі тут)
Хочемо також побачити один з освітніх закладів зсередини і їдемо у школу Костівере, де зустрічаємося з директоркою Ольгою Сайковською. Сама Ольга російський філолог, тому може з нами спілкуватися російською. Вона заводить нас у спортзал, щоб в умовах пандемії не скупчуватися в маленькому приміщенні, де й розповідає про свій заклад. Конкретно ця школа більше обслуговує сільську місцевість, тут навіть за одним учнем їде шкільний автобус. Всього в школі 160 учнів, 40 вчителів, які цінують індивідуальний підхід. У класі в середньому 20 осіб.
Оскільки школа повністю опанувала диджиталізацію, тут легко пішли на дистанційне навчання в умовах пандемії. Але водночас крім комп’ютерів, тут не забувають і про зарядку, перерва дійсно для того, щоб діти рухалися. До речі, багато хто приїздить в школу на навчання і на роботу на велосипеді. Багато навчання за межами класу, природоохоронний урок на природу, історія може бути в музеї
Обід і навчальні матеріали безкоштовні. Форму не вимагають, але бажано. Якщо форми родина не має можливості придбати, допомагає місцева влада. Так само можуть шкільний ноутбук дати в користування дитині додому. За потреби. А от сніданок і полудник залежно від того, як вирішить місцева влада. Цікаво, що система побудована таким чином, що у школах за містом (як у нашому випадку) зарплата у вчителів більша.
У цій школі діти перебувають з 7 до 16 років, тоді йдуть в гімназію чи технікум. Тут не ставлять оцінок, а в багатьох школах їх не ставлять і до 7 класу.
Поряд зі школою розташована двоповерхова будівля. Колись це був будинок місцевого самоврядування, а потім після розподілу земель він лишився одиноким островком серед привласнених земель і його чекала доля більшості подібних. Будівлю міг привласнити хтось з багатіїв і врешті зробити готель. Такі випадки є. Але будівлю купила влада і вона стала музичною школою. Окрім того, тут діють гуртки, а внутрішнє наповнення старезної споруди настільки прекрасне, що мимоволі очікуєш побачити бал немов з казки про Попелюшку. Сьогодні це один з прекрасних туристичних об’єктів.
Хто покликаний захищати Естонію?
Зі слів «Слава Україні!» починає розмову з нашою делегацією Ерік Хелдна. Він голова митної служби Естонії, але сьогодні вдягнув вишиванку. Пригадує, як сам колись віз з України подаровану там шаблю. І мав клопіт на кордоні, поки не роз’яснив, що це для музею. Зараз намагається частіше зустрічатися з усіма делегаціями і роз’яснювати ситуацію при перетині кордону, адже постійно люди намагаються везти через нього продукти, або заборонені предмети. Це – молоко, м'ясо, зброю, наприклад, ножі. Також треба декларувати гроші, починаючи з 10 тисяч євро.
Після входження в ЄС митниця стала приносити менше коштів естонському бюджету, проте нині митниця стає більш важливою ланкою в захисті легального бізнесу і в захисті Європи від можливих загроз. Водночас все має бути ненав’язливо:«принцип такий, що три леви (герб) люди мають бачити лише один раз, каже митник. – також ми на кордоні, щоб допомогти і роз’яснити»
Не ідеально все і в Естонії. При зарплаті 1300-1400 євро митники інколи ласі до можливих хабарів. Спалах корупції на митниці був у 2014 році, а тепер хіба виявляють поодинокі випадки раз у два роки.
Країна на 18 місці по корупції в світі.
– Загалом на руку грає те, що країна маленька. Є чіткий контроль. Доходи кожного чиновника можна побачити в інтернеті. А тоді співставити з реальним рівнем його життя. Якщо з’являється зайве авто абощо, можна запитати, а звідки воно взялося. Ніхто не забороняє представнику державної структури у вільний час викладати, займатися бджільництвом абощо, але будь ласка, задекларуй це. Тож і стежимо одне за одним. Надто строго у нас на державному кордоні з Росією. Ми раді що в 2004 році приєдналися до ЄС і НАТО. Політики чубляться з різних питань, але домовилися не чіпати суд і антикорупційну систему і зараз 80 відсотків населення довіряють суддям. Кожна гілка влади працює так, як це потрібно. Ми ж стежимо за кордоном. Для нас важливо все, і ті ж самі цигарки. Бо це лиш здається, що є щось менш важливе, а щось важливіше. Сьогодні хтось проніс цигарки, завтра наркотики, а післязавтра підуть крізь кордон зелені чоловічки? – каже Ерік Хелдна.
Оскільки в Естонії працює багато українців, зустрічаємося також з податковою службою. Звісно, насамперед наші працюють на не надто кваліфікованих роботах. Так, вони працюють на полуниці, будівництві, у магазинах.
Для Естонії період СРСР завжди буде окупацією власної країни
Тетяна Клеттенберг, спеціаліст податково-митного департаменту, роз’яснює нюанси законодавства, зокрема розділяє громадян на резидентів і нерезидентів.
Резидент має вказувати в декларації і те, що заробив в Україні, а не лише за кордоном. Тож покидаючи Естонію, треба знятися з резидентства, щоб не нараховувався податок. Також час від часу можна уточнювати в податкової служби, чи платить роботодавець за працівника соціальний податок. При виявленні випадків ухилення від декларування, перевіряють декларації за три останні роки.
Політика держави часто реалізовується через ЗМІ, навіть якщо ЗМІ є незалежними, незаангажованими, та все ж вони транслюють у країні ті меседжі, які генерує влада. У Естонії, в зв’язку з великою кількістю російськомовних вирішили не чекати, поки ці громадяни почнуть підсаджуватися на російськомовні медіа східного сусіда і створили власні російськомовні ЗМІ.
Так, українські журналісти відвідали естонську громадську телерадіомовну компанію ERR Radio 4 та ETV+.
На телеканалі, поштовхом до створення якого до речі послужили події в Україні в 2014 році, готують не лише новини, а й передачі, ток-шоу. Наприклад, можуть обговорювати де краще вчитися російськомовним школярам: їхати в Росію чи лишатися в Естонії.
– Ми не займаємося пропагандою чи контрпропагандою, просто робимо свою роботу. У нас немає комерційної чи політичної реклами. Є програми і на українській мові. Загалом, журналістику робимо якісну, я знаю випадки, коли газети знімали міністрів… Що ж до вибору людей, то якщо громадяни порушують якісь питання, слід просто все казати чесно. У нас теж є люди, які міркують, чи не краще жити, наприклад в Петербурзі. Ми нікого не тримаємо. Пенсія в Естонії 580 євро, в Росії 120 євро. Хочете їдьте. Але мало хто їде… – каже Андрій Тітов, журналіст, ведучий ERR Radio 4.
Співоче поле відкритий концертний майданчик у Таллінні, на якому кожних п'ять років відбувається Талліннський співочий фестиваль. Майданчик вміщає 75 тис. глядачів. Він був збудований до Співочого фестивалю 1959 року. За планом сцена вміщає 15 тис. співаків, хоча можливий і інший варіант - глядачі можуть сидіти на сцені, а виступи відбуватися перед нею. На північному кінці сцени є 42 метрова пожежна вежа. Саме тут 1988 року естонці зібралися на фестиваль співати патріотичні пісні, що перетворилося у рух непокори, відомий як Співоча революція. Тоді на полі зібралося понад 300 тис. людей.
Поїздка стала можливою завдяки українському кризовому медіацентру.
Текст Назарія Вівчарика, сайт "Прочерк", фото Назарія Вівчарика й Ігоря Данилова.
