Здавалося б, українська група журналістів вже стільки всього побачила за 6 днів перебування в Тунісі. Чим же ще нас здивувати? Бачили чарівний оазис Щебіка і фантастичний Татуїн, солоні озера і печери троглодитів, рідну нам шовковицю і екзотичних крокодилів та верблюдів, але набагато легше перелічити те, що ми побачили в Тунісі, ніж те, чого ми ще не бачили. У Тунісі, як відомо, є руїни від стародавнього міста-держави Карфаген, є музеї, курорти, мечеті, та сама однойменна столиця країни чого лиш варта. За 7 проведених на острові Джерба і на материку днів неможливо охопити все. То що ми ще встигли побачити сьомого дня мандрівки?
День сьомий
Приймаючий готель – Radisson Blu (5*).
І тут варто додати, що п’ять зірок, це вам не три і не чотири. Вже сам інтер’єр, великий монументальний хол і рівень обслуговування є свідченням тому. І хоч мені все-таки найбільше сподобався готель, у якому нас приймали в другий день поїздки (ось ТУТ я описав свої враження), проте цей готель своїм іменним запрошенням підкупив добряче.
Єдиний момент – вранішній шум горобців чи інших їхніх родичів у великій оранжереї в середині готелю. Пташки спрацьовували тут, як будильник.
Масштаби готелю досить чималі. Так, в холі увечері можна посидіти послухати концерт, що й робили місцеві туристи, які у більшості були літнього віку.
Це може бути пов’язане з центром таласотерапії, який діє тут-таки при готелі, хоч є окремою структурою, тож, купуючи сюди, до цього готелю, путівку, вам вже на місці доведеться платити окремо за процедури. Нашій групі вдалося випробувати на собі всі переваги таласотерапії. Що ж це? Це фактично лікування. Так, на морі не лише можна купатися і засмагати, а й лікуватися.
Таласотерапія – це метод, який передбачає лікування всім, що пов'язано з морем, - морським повітрям, водоростями, лікувальною гряззю, сіллю і соляними ваннами. При цьому всі ці лікувальні складові можуть доповнюватися традиційними - масаж (класичний і гідромасаж), джакузі, фізична активність та ін. Спершу ми мали змогу скупатися в підігрітому солоному басейні, куди вода надходить мало не з дна моря, що, безперечно, краще, ніж купатися при березі. Паралельно біля басейна подавали чай. Після цього можна було сходити в лазню, а тоді вже були або лікувальні ванни, або обгортання водоростями.
Обгортання водоростями: при цій процедурі на шкіру проблемних зон (найчастіше використовується обгортання при целюліті) наноситься спеціальна біомаса з водоростей, потім тіло обгортають щільною матерією.
Підвищення температури сприяє проникненню активних речовин у шкіру і їх дії. Використовувана біомаса виготовляється зі спеціальних водоростей, у яких присутня значна кількість йоду, а також специфічних комплексів, які стимулюють обмін речовин. Така стимуляція призводить до зменшення набряку, поліпшення кровопостачання і, найголовніше, до усунення апельсинової кірки.
Загалом, тут можуть лікуватися люди і з проблемами шкіри, і зі збоями в нервовій системі тощо.
Grand Pasino Djerba
Звісно, лікувальні процедури треба дозувати і радитися з лікарями, які також працюють при таласоцентрах. Але якщо таласоцентри є і при деяких інших готелях та не є аж такими ексклюзивними, то казино на Джербі – «Grand Pasino Djerba» – саме таке. Воно є мало не другим за величиною в Африці після Марокко і приваблює сюди велику кількість відпочивальників та авантюристів. Тут є і ресторани, і дискотеки, але найперше, по що сюди їдуть, так це по можливість виграти у долі. І, що цікаво, грати тут можна лише іноземцям, бо, як пояснили нам у казино, грати тунісцям тут не дозволено, щоб не обдирати своїх співвітчизників.
Шановний представник казино, якому більш як за сімдесят, Hechmi Hadrouchi, – сам тунісець. І це, каже, його найперше визначення. Вже потім він відчуває себе арабом і мусульманином. Про казино він розповідає небагато, а фотографувати й взагалі не можна. Проте шеф-кухар закладу, француз, дивує нас цікавою почерговістю приготування страв: риба–морозиво–знову риба–знов морозиво. Їжа справді цікаво приготовлена і незвична. Як і лимонне морозиво…
А поки ми куштуємо, для гостей танцює пані, і ми одразу ж запитуємо Hechmi про наших заробітчанок.
– Так, в нас було багато дівчат з України. Вони гарні. Це насамперед танцівниці. Ось деякі з них, – показує Hechmi фото в рекламних буклетах і додає, що зараз через війну українок приїздить менше.
Залишається незрозумілим лише, як війна в Україні впливає на їхній приїзд до Тунісу, але порозумітися з Hechmi нелегко, бо хоч він і знає англійську краще за декого з нас, проте не набагато.
Вже ввечері в готелі випадково зустрічаємо українок, що прилетіли в Туніс на відпочинок з Києва. Цікавимося враженнями або фактично проводимо цілий допит, і ось що розповідає одна з них, Людмила К. з Києва.
Я розміщу її враження окремим блоком, бо це справді варте уваги.
«Скажу відверто, такого моря, як на острові Джерба, я ніколи до цього не бачила і не відчувала. А я, повірте мені, мандрівник з неабияким досвідом і моря бачила різні: Чорне, Егейське, Червоне, Середземне. Однак те Середземне море, яке мені довелось бачити на Кіпрі, в Іспанії, Греції та в Туреччині, не порівняти з туніським Середземним морем. Точніше, на острові Джерба. Воно просто приголомшує своєю бірюзово-смарагдовою палітрою…. А ще море ніби огортає тебе. Можливо, це пов’язано з великою концентрацією морської солі у воді, яка не схожа на звичайну воду, а більше схожа не сметану чи кисіль, оскільки ця вода саме огортає тебе та обіймає, і ти просто не хочеш виходити з води, бо вам так добре вдвох – тобі і морю…
Море на Джербі вразило ще своєю безмежністю. Можливо, таке враження склалось тому, що Джерба – це острів, і море омиває його. Тому ти не просто бачиш море попереду себе, воно і ліворуч, і праворуч, воно всюди…
Минулого року ми відпочивали у Єгипті. «Прівєт, Наташя, как дєла?» дістали нас вже на другий день відпочинку. В Тунісі відчуваєш себе ніби у Європі: «Мадам, бонжур, мерсі». Звичайно, мовний бар’єр існує, оскільки українською мовою не володіє майже ніхто з місцевих, англійську знають відсотків на 50. Враховуючи, що з 1881 по 1956 роки Туніс знаходився під протекторатом Франції, місцеві мешканці добре володіють французькою мовою (крім своєї рідної - арабської). Тому набагато приємніше, коли ти не «Наташя», а «мадам».
Французи. В готелі, де ми мешкали, в основному відпочивали французи. Чесно кажучи, є у них чому повчитись. Коли поряд відпочивають дві сім’ї – французів і росіян, мимоволі милуєшся першою родиною і не перестаєш дивитись на другу родину з подивом. Інтелігентність, врівноваженість, уміння насолоджуватись – ті риси, які характерні для мешканців Франції і натяку на які зовсім не видно у росіян. Французи ніколи і нікуди не поспішають, на відміну від мешканців пострадянського простору. Зайняти місце першими у ресторані, на пляжі, біля басейна, схопити побільше їжі, залишити половину на столі, на весь готель прогорланити «Сєрьожа, иди сюда», розбудивши при цьому з десяток мирно дрімаючих французьких пенсіонерів - оце вони вміють, це у них у крові.
Настрій. Незважаючи не непоодинокі випадки вторгнення росіян у тихе і мирне життя готелю, настрій у ньому панував заспокійливий. Ми постійно намагались запам’ятати, зловити цей момент, коли ти ні про що не думаєш. Взагалі. Ні-про-що! Неабияку роль в цьому відіграє таласо в готелі, де роблять професійний масаж, а крім того, можна відпочити у спа-салоні з відкритим басейном з морською водою або насолодитись хамамом. Що може бути краще?
Харчування. Перед поїздкою до Тунісу я тривалий час мріяла розпочати свій ранок з філіжанки кави і круасана. Свою мрію я здійснила. І одразу відчула себе француженкою. Французи снідають легенько: кава чи чай, круасан чи шматочок сиру.
Екскурсії. Дуже вдячна нашому гідові, яка не тримала нас три години поспіль, розповідаючи про всі можливі і неможливі екскурсії на острові, як часто відбувається в інших готелях. Найчастіше відпочиваючі самі знають (за допомогою того ж самого інтернету), що саме вони хотіли б побачити. Тому сто разів розповідати «як космічні кораблі…» - зайва витрата часу (а там море чекає…). Щодо мене: мріяла побачити рожевих фламінго, оскільки вони мешкають саме на Джербі. Але, на жаль, не сезон.
Минулого року ми відпочивали в Єгипті. Тоді нам хотілось руху, драйву. Цього ж року нам, навпаки, потрібен був спокій та релакс, що ми й отримали на чудовому острові Джерба в сонячному Тунісі. Туніс може комусь здаватись брудним і нецікавим, а комусь дивним і незабутнім. Все залежить від вашого настрою», – розповідає киянка.
Останньої ночі мене збудили молитвами. Рамадан як-не-як. Гучність молитви була досить великою. Як у нас на Великдень. Проте шкода, що через Рамадан я не зміг відвідати жодної мечеті. Можливо, колись повернуся сюди ще.
До слова, Рамадан, спокій з домішками розслаблення відчувалися і в аеропорту, коли нас лиш спершу прискіпливо запитали, чому ж у всіх в картках (я вже розповідав, що при в’їзді в Туніс треба заповнити дві невеликі картки з особистими даними, одну здати відразу, а іншу при виїзді) вказана професія «журналіст». Врешті нашу групу пропустили, і в зоні контролю знову запанувала спокійна атмосфера, тунісці перемовлялися, а поліцейський проводжав очима присутніх. Відсутність великих черг, великого скупчення людей, цейтноту і поспіху – те, що вирізняє аеропорт в Джербі серед інших, наприклад, від аеропорту в Борисполі.
Ми повернулися в Україну, з її зеленими луками і скверами, з каштанами і липами, з українською і російською мовами та з автомобілями, що заповнюють всі вулиці. У дорозі нам вдалося лиш трохи засмагнути (весь час в русі), і вдома ми видували з-під корпусів смартфонів залишки туніського піску та нюхали куплені в Тунісі олії і м’які шкіряні речі, як-от: гаманці, сумки.
Назарій Вівчарик, фото автора
Нагадаю, що за минулі дні перебування в Тунісі група українських журналістів побачила багато цікавих локацій, які справді варті уваги. День перший – ТУТ, день другий – ТУТ, день третій – ТУТ, день четвертий – ТУТ, п’ятий – ТУТ, шостий – ТУТ. Поїздка журналіста «Прочерку» стала можливою завдяки редакції сайту «Прочерк», Українському журналістському фонду і туроператору «OASIS Travel Ukraine».
Коментарі
Це тіпа "жарт" був? Всьому свій час - і в санаторії "Україна" відпочить теж можна непогано - тільки весною або восени. А літом у черкаську Сосновку тільки з Петербурга і Москви толпами їхали у ХІХ-ХХ столітті, щоб у Дніпрі скупнуться і полуницю пожувать.
Слава Богу, світ для українців зараз весь відкритий - було б тільки трохи зайвих грошей і часу.
Стрічка RSS коментарів цього запису