Я був на журналістському семінарі у столиці, паралельно готував матеріал про нашого захисника-черкащанина Григорія Мохуренка. «Оборону тримаємо!» - казав тоді він.
Це було якраз перед 24-м лютого 2022 року. Захисник був саме під Горлівкою. Та насправді встиг повоювати майже по всій лінії фронту, адже на війну простим солдатом пішов ще з 2014 року. І це важливо розуміти, що загарбницька війна з боку росії почалася не цьогоріч. Вже дев’ять років росія тероризує Україну, але 2022 року все набрало більш масштабних обрисів.
Ще до повномасштабного вторгнення ми знали, що таке переселенці з Криму та сходу України. І вони осідали у тому числі на Черкащині, про що писав «Прочерк». Проте, звісно, їх було не так багато, як нині.
«Донбас – це Україна, наша земля, і ми повинні його захищати і звільняти від окупанта!» - говорив Мохуренко. Поряд з тим вже тоді між рядками давав зрозуміти, що відбувається загострення військових дій, що росія щось замислює.
Тривожно було і на Черкащині. Хтось за власною ініціативою перевіряв бомбосховища, хтось агітував вступати у територіальну оборону.
А 22 лютого в Олександра Скічка, тодішнього голови Черкаської облдержадміністрації, з’явився військовий радник, якого він презентував на нараді – це був Ігор Табурець, який згодом очолив область.
Сам О. Скічко залишився його радником, проте нині його можна більше помітити в телеграм-каналі імені себе, ніж вживу у Черкасах.
Черкащина поряд з усією Україною відчула вже, напевно, що таке війна, 24 лютого, коли зранку ударили і по нашій області. Тоді ж були завдані ракетні удари по Уманщині, а також по військових складах у Дубіївці. В Умані загинула людина, згодом була ще одна жертва серед цивільного населення... Скічко інформував про евакуацію в Черкаському і Уманському районах. Одразу з’явилися скупчення людей біля банкоматів, автозаправних станцій, аптек, на виїздах з міста. Силовики встановлювали блокпости на виїздах з міст, «Черкаситеплокомуненерго» вивело з експлуатації вибухонебезпечні котли, Укрзалізниця змінювала розклад руху потягів, діти, звісно, не ходили вже до шкіл і садків, у музеях пакували експонати, тролейбуси у Черкасах почали перевозити пасажирів безкоштовно. Люди йшли здавати кров, у громадах вимикали вуличне освітлення. Врешті президент підписав указ про створення військових адміністрацій, яку по сьогодні очолює на Черкащині Ігор Табурець.
Було запроваджено комендантську годину. Ветеранам МВС видавали зброю. Євреї з Умані їхали в бік Молдови… Влада публікувала схеми укриттів і бомбосховищ, а після бомбардування Маріупольського театру влада раптово почала знімати з публікацій ці ж схеми, щоб не інформувати ворога…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Стало відомо, в якому стані частина черкаських бомбосховищ (фото, відео)
До слова, про Маріуполь. З метою більшої уваги ЗМІ до цієї болючої точки у Черкасах, попри заборону масових зібрань, проходили акції. «Деблокада – єдиний шанс врятувати Маріуполь!» – казали активісти. Зараз багато хто з них вже також на фронті.
Окремою сторінкою життя області була підготовка до прийому біженців, саме так і писала навіть влада, вже потім розібралися в термінології і чекали переселенців, адже біженці їхали за кордон, переселенці ж були внутрішньо переміщеними в межах країни людьми. Повітряні тривоги стали частим явищем…
На 4 день повномасштабної війни вже йшла мова про "червону" кнопку, отже, північний сусід обламав зуби і вже тоді не мав інших аргументів. У цей час в Черкасах працювали, не опускаючи рук.
Я бачився з прекрасними людьми, що були пропахнуті бензином, говорив з прекрасними людьми, що робили вантажниками для тероборони, розвозили людей, гуманітарну допомогу, набирали пісок у мішки. Хлопці з тероборони патрулювали місто, коктейлів Молотова було досить, в центрі гостинності було зібрано купу продуктів.
Власне, після 4-го дня війни пішов 5-й і так стали рахувати мало не всі. Дні тижня забувалися. Настала довга нескінченна зима.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На Черкащині тренуються тероборонівці
Сидіння в бомбосховищах чимось нагадувало сидіння на виборчій дільниці до ранку, щоправда, на виборах гул, суперечки, сварки, а тут всі люди спокійно тихо сиділи і бажали окупантам померти. Результат підрахунку голосів вже відомий – ми переможемо.
Згодом будуть новини про заборону продажу алкоголю, про світломаскування, а тоді про відміну й того, й іншого. Аргументів, звісно, буде багато. Якщо щодо алкоголю мова про економіку, то щодо світломаскування просто йтиме мова про його недоцільність.
Чи не найболючішим питанням будуть втрати. Ми свідомо не будемо зараз перераховувати всіх Героїв, хто віддав життя за Україну, за нашу безпеку. Адже можна когось не назвати, а це неприпустимо. Кожне життя захисника безцінне. Кожен з них Герой, особистість.
Водночас, зауважимо, що один захисник з Черкащини таки дійсно створив таке сум’яття на весь світ, що увійшов у тренди всіх можливих пошукових систем, про цей вислів пише Вікіпедія тощо. Мова про захисника з острова Зміїний, який послав російський корабель чимнайдалі… Згодом фраза набула такої популярності, що за це вхопилася і Укрпошта, яка випустила відповідну марку.
Черкащина зустрічатиме все більше переселенців. Якщо спершу наша область була транзитною, бо переселенці їхали в західні області, то згодом кількість переселенців буде такою, що в західних областях буде комфортно не всім. Тож частина осідатиме на Черкащині. Тут звучатимуть все частіше такі поняття як хостели чи шелтери.
Про все, що пов’язано з ВПО, а зокрема, питання соцзахисту, гуманітарної допомоги, працевлаштування, проживання, читайте, будь ласка, за посиланням ТУТ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
У селі на Черкащині переселенці відкрили соціальний центр і допомагають людям
Окремо слід говорити про волонтерство черкащан. Адже громадою, як казав Шевченко, легше обух сталить. На Черкащині волонтерили багато і щиро. Про деякі центри волонтерства, про волонтерів писало і наше видання. Писали про освітян, про бібліотекарів, про танцюристів, священиків, бізнесменів і тих, хто волонтерить ще з 2014 року і віддає цьому всього себе. Писали і про те, як наші люди рятують не лише людей, а й тварин.
Попри все, життя на Черкащині триває. Дехто створює бізнес, хтось школи, і садочки працюють. Є бізнес, який переїхав на Черкащину і доповнює тепер нашу економіку.
На Черкащині забороняли, дозволяли і знов забороняли відвідувати ліси. А днями золотоніська влада заборонила ще й кататися на кризі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Післявоєнна доля наших парків і лісів: компроміс між природою і історією
Згодом Черкащину, як і інші області України, зачепила енергетична криза через цілеспрямовані обстріли російськими окупантами об’єктів українських енергосистем. Тож тут створили пункти обігріву, які тепер влада назвала «Пунктами незламності».
Як сьогодні ми почуваємося? Психолог Володимир Мамалига, що проходив військову службу в ЗСУ, а нещодавно звільнився, каже, що всі ми сьогодні є учасниками війни.
– Ситуація склалася так, що всі ми, хто тут, і навіть ті наші співгромадяни, що виїхали, є учасниками війни. Одні самі стріляють, в інших стріляють, інші страждають від того, що у когось стріляють, а хтось втратив майно чи віру в людство. Кожен може мати свою травму, і це, безумовно, сильна стресова ситуація. Психолога зараз потребують всі, – каже Володимир Мамалига.
– Бачу, в соцмережах пишуть, що не можна звикати до війни. Якби в людей не було здатності адаптуватися, то людство б не вижило. Якщо ми тут і живі, то наші бабусі-дідусі змогли вижити в їх історичних періодах. Тож йде адаптація до умов війни. Водночас треба визнати, що є і втома. Бо це триває не два-три тижні. Є виснаження. Навіть попри те, що є порівняно спокійні області в Україні, та все одно є виснаження від стресу, від війни. Ні з чим цей стрес не порівняти. У нашому персональному досвіді такого ніколи не було, – каже Інна Лук’янець.
Фахівець перелічує негативні наслідки стресу: виснажена психіка, знижений імунітет, у людей можуть загострюватися хронічні хвороби.
Що маємо робити? Жити, боротися, вірити в перемогу, допомагати нашим захисникам.
– У нас за це говорять. Дехто з хлопців сердиться, що не всі воюють, що в тилу – розмірене, мирне життя. Але я питаю тоді їх, чого вони сюди прийшли, чого сидять в окопах? Чи не для того, щоб вдома було тихо й мирно, щоб наші діти могли навчатися, щоб в домівках були вода, тепло, світло, щоб економіка могла працювати на оборону? Хто ж все це забезпечуватиме, жінки? Якщо всі чоловіки підуть на війну. І потім, питаю, ти хотів би сидіти в окопі з тим, хто просто боїться воювати, ти довірив би йому на передку свою спину? Зазвичай після цих питань хлопці погоджуються зі мною, але тут у кожного своя особлива думка і кожен по-своєму правий. Особисто я не маю відчуття якогось, знаєте, розчарування чи відчуття агресії. Ні, я насправді радий був, що в Черкасах все добре, що діти ходять до школи, у садочки. Отже, ми воюємо недарма, – каже наш колега-журналіст Сергій Халупінський – у минулому і головний редактор «Черкаського краю», і керівник менеджерського напрямку на черкаському телебаченні (був директором дирекції платних телерадіопрограм), і журналіст газети «Вечірні Черкаси», який був автором сенсаційних матеріалів, а нині військовий. – Але треба, звісно, пам’ятати, якою ціною дається цей спокій.
До слова, є і позитивні моменти підсумків року.
Так, черкащани увійшли до списку найкращих спортсменів України 2022 року. У Черкасах проходять виставки і навіть безкоштовні кінопокази.
Також попереду анонсуємо матеріали про те, як один дуже активний чоловік запрошує переселенців жити у село, роздаючи їм дармове житло. Згодом буде матеріал про переселенку, яка допомагає черкащанам працевлаштуватися. Та матеріал про нашу захисницю, дівчину, яка, лиш їй виповнилося 18 років, стала обдзвонювати усі військкомати країни, щоб проситися на службу.
Завершуємо підсумковий матеріал фотографією з одного з сіл Черкащини, де люди по-своєму бачать кінець війни.
З Новим Роком! Бережімо одне одного! Віримо в перемогу!
Назарій ВІВЧАРИК, журналіст, Черкаси, фото автора