реклама

реклама Делікат

реклама

Світлана Миколаївна до війни жила з чоловіком у Харкові. Там їх і застала війна. Ховалося подружжя у підвалі багатоповерхівки. Проте одного дня, вийшовши з підвалу, потрапили під обстріл, унаслідок якого вона втратила ногу.  Жінку, яка стікала кров’ю, доправили до лікарні, де врятували лиш руку, але не ногу… Після цього страшного випадку пані Світлана з чоловіком виїхала з міста. Сьогодні вони живуть у Черкасах, намагаються дочекатися свого часу, щоб втрапити в чергу у соцзахист…

– Були в Харкові довго, потім дружині відірвало внаслідок обстрілу «Градом» ногу. Лиш трохи вилікувалася і поїхали в Черкаси. Тут живе двоюрідна сестра. Вона лишила свою квартиру, а сама поїхала в село. Діти поїхали в західну Україну, потім в Польщу. Ми ж зволікали, не можна було й уявити, що таке станеться… Ми не чекали війни. А тепер руйнуються долі мільйонів через північного сусіда, який пре і пре, – зітхає чоловік Іван Іванович.

1650637593777(1)

Харків, українське місто з майже 1,5 млн людей, сьогодні вчергове піддається атакам російського окупанта. Чи є куди вертатися родині додому, невідомо. Родина каже, що з першого по 12-й поверх повилітали вікна внаслідок бомбардувань. Сусіди теж виїхали, тож який стан квартир зараз, хтозна.

Через програму «Співдія» родині вдалося замовити допомогу. Волонтер заносить пакунок, до нього виходить Іван Іванович, а Світлана Миколаївна виїжджає у інвалідному візку. Рука в гіпсі, а ногу врятувати взагалі не вдалося.

– Це сталося біля будинку. На жаль, я мала інвалідність і до війни, але це не стосувалося ніг, були інші проблеми зі здоров’ям. А тепер ось маю ще одну проблему. Постраждала я і чоловік, та якщо він менше, то у мене особливо постраждала нога, спершу пробували лікувати, але врешті я її втратила. Ми виходили з підвалу, чоловік пішов до під’їзду, я за ним. І от ми почули вибухи. Я отямилася вже в лікарні. Швидка до нас їхала 40 хвилин, бо бомбили. До 6 квітня були у лікарні, поки туди не стали летіти у вікна осколки. Тепер доведеться тут ставати на облік, укладати угоду з лікарем. По коштах: маємо пенсії, родичка лишила трішки продуктів… Чули про подарункові сертифікати у «Сільпо», але чоловік має поважний вік і не міг вистояти так довго у черзі, – каже Світлана Миколаївна.

– Коли я відчув удар, то упав, потім почав допомагати піднятися жінці поряд. Озирався в пошуках дружини і побачив її на землі. Лікарі спершу ногу склали, але врешті сталося як сталося, бо значне було поранення, – каже Іван Іванович.

Сьогодні родина чекає 27 квітня, саме на цей день у них талончик у соцзахист, раніше ніяк не давали… Вже опісля будуть оформлені як переселенці і чекатимуть виплати. Розуміють, що допомога підоспіє хіба в травні…

Нагадаємо, повільний рух черги в департаменті соцзахисту міста Черкаси турбує й інших переселенців. Водночас у мерії говорили, що це через велику кількість внутрішньо переміщених осіб їм доводиться чекати.

Сьогодні Світлані Миколаївні потрібна була і коляска, бо стару вона під розписку взяла у Червоного Хреста, але вони у майбутньому сказали повернути. Вже згодом вдалося знайти для жінки візок за сприяння голови Міжнародного благодійного фонду "Небайдужі" Майї Кулик.

– Працюємо з донорами, іншими організаціями. Дуже вдячні їм за допомогу. Так, днями отримали ліжка, які встановимо в вільному приміщенні і зробимо відпочивальню у організації "Прихистку для людей з інвалідністю в Реабілітаційному центрі "Перспектива". Адже серед ВПО є і люди з інвалідністю. Часто є складні випадки і людям, поки вони передихнуть, відпочинуть з дороги і знайдуть житло, треба десь перебувати. Тут ми й допомагаємо. Окрім того, маємо деяке обладнання, і я дуже рада, що ми змогли допомогти і цій родині. Це, власне, найменше, що можемо зробити для них, – каже Майя Кулик.

1650638662417

Автор: Назарій Вівчарик

Читайте також: 

Переселенці з Сєвєродонецька в Черкасах: нарікають на довгу реєстрацію, плачуть за домівками, шукають лікарів…

Родина виїхала з Краматорська після обстрілу вокзалу росією і поселилася у вагончику

Двічі переселенці: колись вони утікали від окупанта з Донбасу, тепер родина втекла з Харкова…

«Думали, що на декілька днів. А лишилися надовго…» Кількість приїжджих людей на Черкащині зростає

Колишній вчитель танців – тепер один з організаторів волонтерського центру

Жителька Києва, що переїхала на Золотоніщину: замальовуємо дні, рахуючи, коли вернемось додому

«За десять хвилин знайшли людині потрібне взуття», – волонтерський центр в Лисянці

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100